Корабель був створений для цього, тому вони використовували систему і на зворотному шляху.
Йогансен сиділа на своєму місці. Льюїс сиділа поруч, а Фоґель з Мартінезом тинялися навколо них. Під час передачі даних вони отримували електронні листи й відео з дому. Ця пора була кульмінацією всього дня.
– Вже прийшло? – спитав Бек, заходячи на місток.
– Майже, – сказала Йогансен. – Дев’яносто вісім відсотків.
– Ти такий радісний, Мартінезе, – сказав Бек.
– Моєму синові вчора виповнилося три роки, – засяяв той. – Мають прийти знімки зі свята. А ти на що чекаєш?
– Нічого особливого, – сказав Бек. – Відгуки колег на статтю, що я її написав кілька років тому.
– Готово, – сказала Йогансен. – Усі особисті листи розіслано по ваших ноутбуках. Також уточнена телеметрія для Фоґеля і оновлення ПЗ для мене. О… тут ще голосове повідомлення для всього екіпажу.
Вона через плече подивилася на Льюїс.
Та знизала плечима.
– Вмикай.
Йогансен відкрила повідомлення і відхилилася назад.
– «Гермес», говорить Мітч Гендерсон, – почулись перші слова.
– Гендерсон? – здивовано спитав Мартінез. – Говорить з нами напряму, а не через Службу зв’язку?
Льюїс рукою зробила знак помовчати.
– Я маю деякі новини, – продовжував голос Мітча. – Скільки не кружляй, все одно доведеться сказати прямо: Марк Вотні досі живий.
Йогансен зойкнула.
– Що… – затнувся Бек.
Фоґель стояв з роззявленим ротом, його обличчям промелькнув приголомшений вираз.
Мартінез глянув на Льюїс. Та нахилилася вперед і вщипнула себе за підборіддя.
– Знаю, що це несподіванка, – продовжував Мітч. – Знаю, що у вас тепер є багато питань. Ми відповімо на них. Але зараз я згадаю тільки основні факти.
– Він живий і здоровий. Ми дізналися про це два місяці тому і вирішили вам не говорити; ми навіть редагували ваші особисті повідомлення. Я протестував проти цього. Зараз ми вирішили все-таки розповісти вам, бо нарешті ми маємо з ним зв’язок і робочий план його порятунку. Якщо коротко, то його підбере «Арес-4» на трохи переробленому АСМ.
Ми надішлемо вам повний аналіз того, що сталося, але це точно не ваша провина. Марк наголошує на цьому щораз, як про це заходить мова. Просто не пощастило.
– Вам знадобиться час, щоб це обробити. на завтра ви звільнені від наукової програми. Надсилайте будь-які питання і ми дамо відповіді. Гендерсон, кінець зв’язку.
Коли повідомлення закінчилося, на містку запанувала напружена тиша.
– Він… Він живий? – перепитав Мартінез, а тоді посміхнувся.
Фоґель збуджено кивнув.
– Живий.
Йогансен недовірливо дивилася на свій екран розширеними очима.
– Бісів хрущ, – засміявся Бек. – Бісів хрущ! Командире! Він живий!
– Я покинула його, – тихо сказала Льюїс.
Коли екіпаж побачив обличчя командира, веселощі миттєво стихли.
– Але, – почав Бек, – ми усі полетіли…
– Ви виконували наказ, – урвала його Льюїс. – А я його покинула. Посеред мертвої, недосяжної, глухої пустки.
Бек благально глянув на Мартінеза. Той розкрив рота, але не зміг знайти слів.
Льюїс важко посунула з містка.
РОЗДІЛ 13
Працівники «Дейо Пластикс» працювали в дві зміни, щоб завершити виробництво покриття Дому для «Ареса-3». Подейкували й про третю зміну, якщо NASA знову збільшить замовлення. Ніхто не заперечував. Понаднормова винагорода приголомшувала, фінансування не мало дна.
Переплетені вуглецеві нитки повільно подавали на прес, де їх з двох боків затискали між полімерних листів. Готову матерію складали вчетверо і склеювали разом. Так отримували грубий лист матеріалу, який покривали м’якою гумою і переносили до гарячої камери, де він застигав.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 114
Відколи в NASA отримали змогу говорити зі мною, вони не можуть стулити пельку ані на мить.
Увесь час хочуть від мене уточнених даних про кожну систему в Домі. А ще вони зібрали повну кімнату людей, котрі намагаються оптимізувати мій город. Я в захваті від того, що купка шмаркатих телепнів на Землі вказує мені, ботаніку, як вирощувати рослини.
Здебільшого, я пропускаю їхні вказівки повз вуха. не хочу здатися пихатим, але я найкращий ботанік на цій планеті.
Один неймовірний приз: електронна пошта! Мені пересилають дані, як у старі часи на «Гермесі». Звісно, вони передають листи від родини й друзів, але крім того з NASA приходять записки від народу. Мені писали рок-зірки, спортсмени, актори й акторки, а ще цілий Президент.
Один з таких листів прийшов з моєї альма матер, Університету Чикаго. Кажуть, що коли вирощуєш десь урожай, то ти офіційно колонізуєш те місце. Тож, говорячи формально, я колонізував Марс.
Ти чув, Ніле Армстронгу?
Але найкращий лист прийшов від матері. Точно такий, якого і слід чекати від матерів: хвала Богові, що ти живий, тримайся, не помирай, батько передає привіт і так далі.
Я прочитав його п’ятдесят разів поспіль. Гей, зрозумійте мене правильно. Я не мамин мазунчик чи щось таке. Я дорослий чоловік, який час від часу вдягає підгузок (без нього скафандр не одягають). Я вважаю, що ухопитися за лист від мами для мене абсолютно нормально і по-чоловічому. Я ж не якийсь там малюк у поході, що скучив за домом, га?
Звичайно, мені доводиться пертися до марсохода й назад по п’ять разів на день, щоб перевірити пошту. Доправити повідомлення з Землі на Марс вони можуть, а от подолати ще десять метрів до Дому вони не годні. Але втім, я не можу жалітися. Мої шанси пережити це все тепер набагато більші.
Останнє, що я чув – вони вирішили проблему ваги АСМ «Ареса-4». Після посадки тут, вони скинуть термощит, усі штукенції для підтримки життя і кілька порожніх паливних баків. Тоді апарат зможе перенести нас сімох (екіпаж «Ареса-4» і мене) до самого кратера Скіапареллі. Вони вже розробляють для мене програму дослідів на поверхні. Оце круто, га?
До інших новин: я вчу азбуку Морзе. Нащо? на те, що це наша резервна система зв’язку. у NASA подумали, що недобре мати єдиним засобом зв’язку апарат, якому вже кілька десятків років.
Якщо «Пасфайндер» гикнеться, я викладатиму свої повідомлення камінням, щоб у NASA їх бачили через супутники. Відповісти вони не зможуть, але принаймні односторонній зв’язок залишиться. Чому саме азбука Морзе? Тому що камінням простіше викладати крапки й тире, ніж літери.
Паршивий спосіб. Сподіваюсь, він не знадобиться.
Коли завершились усі хімічні реакції, тканину стерилізували й перенесли до чистої кімнати. Там працівник відрізав смужку від краю, розділив її на квадратики й прогнав кожен через послідовність суворих випробувань.
Зі шматка тканини, що пройшов випробування, потім вирізали потрібні форми. Краї складали, зшивали і знову заливали гумою. Працівник з контрольним листком проводив фінальний огляд, роблячи незалежні вимірювання і допускаючи відрізи до подальшого використання.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 115
Непрохані консультанти-ботаніки неохоче визнали, що я добре все облаштував. Вони підтвердили, що я матиму досить їжі до сола 900. Маючи це на увазі, в NASA почали продумувати подробиці запуску припасів.
Спочатку, вони відчайдушно працювали над тим, як доправити апарат сюди до сола 400. Але я своєю фермою купив їм ще п’ятсот солів, тож часу в них стало більше.
Вони запустять припаси наступного року, під час Гоманівського вікна, і апарату знадобиться дев’ять місяців, щоб дістатися сюди. Він має прибути десь на сол 856. на борту буде вдосталь їжі, запасний генератор кисню і відновлювач води, а також система зв’язку. Якщо точніше, то не одна, а три. Видно, що вони врахували усі можливості, а також мою звичку вештатися коло антен, які мають зламатися.