У мене тут з’явилась цікава слушна нагода. І під “слушною нагодою” я маю на увазі “Оппорт’юніті”.
Я так далеко відхилився від курсу, що опинився не далеко Марсіянського дослідницького ровера Опорт’юніті. Він десь за 300 км звідси. Я міг би поїхати туди. На це знадобилось би близько 4 Солів.
Дідько, це спокусливо! Якщо я зможу змусити радіо Оппорт’юніті запрацювати, я зможу знову налагодити контакт з людством. НАСА повідомлятиме мені мої координати та найкращий курс, попереджатиме про борви - і просто піклуватиметься про мене.
Але, чесно кажучи, справжня причина мого зацікавлення не у тім. Чорт забирай, я втомився бути сам! Поки працював Патфайндер, я звик спілкуватись з Землею. Усе це припинилось, бо я прихилив дриль не до того столу, і тому знову опинився на самоті. Я можу виправити це всього за 4 Соли.
Але річ у тім, що воно того не варте. Я лише за 13 Солів від МЗЧ. Нащо з’їжджати з шляху, відкопувати поламаного ровера, щоб використати його як саморобне радіо, коли я маю новенький, повністю дієвий комунікаційний пристрій на віддалі двох тижнів пцті.
Тому, хоч це наче як ясно, що я так близько до чергового ровера (друже, ми просто засмітили ними планету, хіба ні?), це не розважливо.
Між іншим, я вже осквернив достатню кількість майбутніх історичних місць.
Треба щось вирішити зі спальнею.
Наразі я можу встановити її лише коли знаходжусь всередині ровера. Вона причеплена до повітряного шлюзу, тому поки вона там, я не можу вийти. Поки я мандрую, це не було важливо, бо я все одно мав її згортати щодня. Але коли я дістанусь до МЗЧ, я не буду більше їздити. Кожне здування/надування спальні навантажує шви (я вивчив гіркий урок, коли Габ підірвався), тому найліпше буде, якщо я знайду спосіб лишити спальню назовні назавжди.
Святі яйця! Я щойно усвідомив, що я справді вірю, що я таки дістанусь до МЗЧ. Ви помітили що я робив? Я розслаблено говорив про те, що я робитиму, коли я дістанусь до МЗЧ. Наче це фрашка. Дрібниця. Я просто заскочу до Скіапареллі й побачусь із МЗЧ там.
Гарно.
Менше з тим, у мене немає іншого повітряного шлюзу. У мене є один на ровері, та один на причепі, і це все. Вони міцно тримаються на своїх місцях, тому я не можу знати один та прилампічити його до спальні.
Але я можу загерметизувати спальню повністю. Навіть не доведеться робити ніякого дурнуватого вирубування у ній. Місце для під’єднання повітряного шлюзу має клапан-заслінку, яку можна розкрутити, щоб зачинити нею вхід. Нагадую, що я вкрав обладнання повітряного шлюзу з надувного намету. Він є аварійним засобом на випадок втрати тиску у ровері. Він би був вельми марним, якби його не можна було окремо щільно зачинити.
Нажаль, як рятувальний засіб, він не призначався для хоч якогось повторного використання. Ідея полягала у тому, що люди зачиняють себе у викидному наметі, відтак решта команди їде до них у іншому ровері та рятує їх. Команда не пошкодженого ровера від’єднує надувний намет від ровера, у якого теча, і під’єднує намет до свого ровера. Відтак вони розрізають заслінку, щоб звільнити своїх колег.
Щоб упевнитись, що такий спосіб завжди можна використати, правила місії вимагали, щоб у ровері одночасно могло бути не більше трьох осіб, а обидва ровери мають бути цілком справними, інакше ми не можемо використати жоден з них.
Отже ось мій блискучий план: коли я доїду до МЗЧ, я більше не буду використовувати спальню як спальню. Я зроблю з неї приміщення для оксигентора та атмосферного регулятора. Відтак причеп стане моєю спальнею. Вправно, га?
У причепі досхочу місця. Я витратив до дупи зусиль щоб досягти цього. Надувна куля дає достатньо місця над головою. Не велика площа підлоги, та все ж багато місця вгорі.
А ще у спальня має кілька отворів у полотні для клапанів. Знову треба подякувати за це надувним наметам. Я просто потребував багато полотна, тому я брав його з усюди, де міг. Я поцупив багато з надувних наметів, і у них були отвори для клапанів (насправді, втричі більше потрібного). НАСА хотіло бути впевненим, що аварійні прихистки дозволять команді ззовні помпувати повітря до команди всередині.
У результаті я матиму спальню з закоркованими всередині оксигенатором та регулятором атмосфери. Вона буде приєднана до причепа шлангами, щоб мати спільну атмосферу, і через один із шлангів я протягну електродроти. Ровер слугуватиме за комору (бо мені більше не буде потрібен доступ до приладів керування), а причеп буде цілком порожній. Відтак у мене буде постійна спальня. Я навіть зможу використовувати його як майстерню для переробки МЗЧ, працюючи з деталями, які пролізуть через повітряний шлюз причепа.