Мартінез - затятий католик. Я це знав. А от чого я не знав, то це те, що він узяв з собою маленького дерев’яного хрестика. Впевнений, НАСА залило йому сала за шкіру через це, та ще я знаю, що Мартінез упертий сучий син.
За допомогою пари плоскогубців і викрутки я розколов його недоторканну релігійну річ на довгі скалочки. Гадаю, якщо Бог є, він не проти, зважаючи на моє становище.
Знищення єдиної присутньої при мені релігійної речі лишає мене беззахисним перед марсіянськими вампірами. Та доведеться піти на цей ризик.
Довкола мене було достатньо дротів і батарейок, щоб видобути іскру. Але ви не можете просто підпалити дерево від електричної іскри. Тому я зібрав шматочки кори з наколишніх пальм, узяв дві дровенячки і почав терти їх одна об одну доки не викресав…
Та ні. Я просто випорснув чистого кисню на паличку і вибив іскру. Клята скалка спалахнула як сірник.
Із цим міні-смолоскипом у руці я почав потрохи випускати гідразин. Він шипів на іридії і зникав. Скоро я мав короткі пахкання полум’я, які виривались із димаря.
Головною частиною було слідкувати за температурою. Розпад гідразину - це дуже екзотермічний процес. Тому я робив це повільно, увесь час дивлячись на покази термопари, яку приєднав до іридієвої скрині.
Суть у тому, що метод діяв.
Кожен гідразиновий бак вміщує трохи більше 50 л, чого вистачить щоб зробити 100 л води. Я обмежений виробництвом кисню, та я такий збуджений, що готовий використати половину своїх запасів. Кажучи коротко, я зупинюсь, коли бак спустіє на половину, і я матиму у результаті 50 л води.
На це пішло добряче часу. Я працював з гідразином усю ніч. Але справу зроблено.
Можна було і швидше, та я подумав, що обережність - це найважливіше, коли підпалюєш ракетне паливо у закритому приміщенні.
Друже, повір мені, нині тут я у тропічних джунглях.
Температура майже 30С, а вологість - пекельна. Я щойно розпорошив у повітрі до біса тепла і 50 л води.
Протягом процесу бідний Габ вимушений був поводитись як неня брудного малюка. Він замінює кисень, який я використав, а відновлювач води намагається довести вологість до притомного рівня. З нагріванням нічого не робилось. Бо у Габі немає кондиціонеру. На Марсі холодно. Відведення зайвого тепла не розглядалось нами як одна із задач.
Я вже звик до галасу сигналізацій, що ревіли увесь час. Пожежна тривога вже вимкнулась, бо нині вже немає вогню. Тривога низького рівня кисню скоро теж вимкнеться. А тривога високої вологості ще звучатиме довго. Відновлювач води на сьогодні своє відпрацював.
Щойно заревіла ще одна тривога. Головний бак відновлювача води вже повний. Отакої! Та це ж саме те, що мені і треба.
Пам’ятаєте скафандр, який я понівечив учора? Я почепив його на його підстаку і переніс до нього відра з водою із відновлювача. Він витримує одну атмосферу повітря. Маю втримати і кілька відер води.
Як же я втомився. На ногах усю ніч, можна і поспати. Та засинатиму я у найкращому настрої за увесь час з того самого 6-го Сола.
Нарешті справи ідуть як треба. Навіть ідуть чудово! Нарешті у мене є шанс вижити.
Я у сраці і я помру!
Гаразд, заспокоймося. Впевнений, я знайду рішення.
Я пишу цей журнал, мій любий марсіянський археологе, у ровері 2. Ти можеш здивуватись, чого б це був тепер не у Габі. А тому що я полетів звідти у стані жаху, ось чому! І я не знаю, що, в біса, робити далі.
Гадаю, треба пояснити, що сталося. Якщо це мій останній запис, ти принаймні знатимеш чому.
Протягом кількох минулих днів я радісно робив воду. Все йшло добре, просто летіло. (Бачиш, що я наробив? “Летіло”)
Я навіть підсилив насос паливної фабрики МЗЧ. Усе було дуже технічно (я збільшив вольтаж насосу). То ж я робив воду навіть швидше.
Після моїх перших 5о л, я вирішив вгамуватись і робити лише стільки, скільки дозволяє рівень О2. Я не хотів зійти нижче 25 л запасу. Якби я зайшов занадто низько, я б припинив смажити гідразин доки О2 набереться більше 25 л.
Важливо розуміти: коли я кажу, що я зробив 50 л води, це припущення. Я не відновив ОКРЕМО 50 л води. Додатковий ґрунт, який я приніс у Габ, був дуже сухим і жадібно всотував велику кількість вологи. Я все одно полив би його водою, то ж я не турбувався через це, і я не здивувався, коли відновлювач не набрав і близько 50 л.
Я отримую 10 л СО2 щоп’ятнадцять хвилин після пришвидшення насосу. Я робив це чотири рази. Мої розрахунки кажуть мені, що разом із моїм початковим 50 л ривком я повинен мати 130 л води, доданої до системи.