Габ витримав шторм без пошкоджень. Ззовні справи не такі веселі. Я не можу знайти супутникову тарілку. Мабуть її віднесло на кілометри.
МЗЧ немає, звісно. Моя команда забрала його на Гермес. Хоча долішня частина (посадкове ложе) все ще тут. Нема чого брати його, коли вага - це ворог. У ньому знаходяться посадкові механізми, паливна фабрика та інші речі, які на думку НАСА не знадобляться на зворотному шляху на орбіту.
МПД лежить на боці і у його корпусі тріщина. Схоже, що буря вирвала ляду над запасним парашутом (який нам не знадобився під час посадки). Коли парашут вилетів. буря тягала МПЧ по усьому околу, лупцюючи ним по камінню. Не те, щоб МПЧ мені потрібен. Цого рушії не здатні підняти навіть його власну вагу. Але у ньому можуть бути корисні деталі. Це все ще можливо.
Обидва ровери напівзакопані у піску, та вони все одно у хорошому стані. Тиск всередині тримається. Це і не дивно, бо у разі шторму вони мають зупинитись і чекати його завершення. Вони створені витримувати знущання. Я зможу відкопати їх за кілька днів.
У мене нема зв’язку зі станціями погоди, що за кілометр від Габу у чотири боки. Розраховую, що вони у чудовому стані. А комунікаційна спроможність Габу нині така слабка, що вона певно і не сягає кілометра.
Масив сонячних панелей був засипаний піском, що робило їх непридатними (підказка: сонячним панелям для вироблення електрики потрібне сонячне світло). Та я обмів їх, і вони вернули до повної ефективності. Щоб я не вирішив робити, у мене буде достатньо потужності для цього. 200 квадратних метрів сонячних панелей і гідроґенні паливні елементи для зберігання великого запасу. Мені лише потрібно обмітати їх щокілька днів.
Становище всередині чудове, дякувати надійній конструкції Габу.
Прогнав повну діагностику оксигенатора. Двічі. Бездоганна. Якщо з ним щось станеться, завжди є короткострокова запаска. Але вона винятково для аварійних ситуацій на час ремонту головного пристрою. Запаска насправді не розкладає СО2 з поверненням кисню, а всотує СО2, як і у скафандрі. Вона призначена для 5 днів роботи до виснаження фільтрів, тобто 30 днів для мене (бо дихатиме одна людина замість шести). Таким чином маємо страховку.
Відновлювач води теж справний. Погано тільки, що немає заміни. Якщо він обламається, то до закінчення запасу води доведеться встигнути збудувати простий дистилятор сечі. Також я втрачатиму півлітра води щодня через дихання поки вологість повітря у Габі не сягне максимуму і росі почне осідати на усіх поверхнях. Тоді я облизуватиму стіни. Ням-ням. Та поки що з відновлювачем води усе добре.
Отак. Їжа, вода, прихисток - усе є. Я почну нормувати їжу зараз же. Порції уже мінімальні, та здається, я зможу їсти 3/4 порції за один прийом їжі і бути у нормі. Це розтягне мої 300 днів із їжею до 400. Попорпавшись у медичному закутку, я знайшов головну пляшку з вітамінами. У ній їх достатньо на роки. То ж я не страждатиму від їх дефіциту (хоча помрю від голоду після закінчення їжі, скільки б вітамінів не прийняв).
Медичний куток має морфій для надзвичайних ситуацій. І його там назбирається на смертельну дозу. Повірте мені, я не чекатиму голодної смерті. Якщо йтиме до того, я виберу простіший шлях.
У кожно у місії було дві спеціальності. Я ботанік та інженер з механіки. Практично, я був людиною “відремонтуй це”, яка розважалася з рослинами. Знання механіки можуть врятувати моє життя, якщо щось зламається.
Я думав про те, як вижити. Це не зовсім безнадійно. Люди знову з’являться на Марсі через приблизно 4 роки, коли прибуде Арес 4 (звісно, якщо вони з переляку не скасують програму через мою “смерть”).
Арес 4 примарситься у кратері Скіапареллі, що за 3200 км звідси, долини Ацидалії. Сам я туди не дістанусь. Але якщо я налагоджу зв’язок, можливо мене врятують. не знаю, як їм це вдасться з наявними у них ресурсами, але в НАСА багато розумників.
То ж отаке моє завдання тепер. Знайти спосіб зв’язатись із Землею. Якщо це не вдасться, знайти спосіб зв’язатись з Гермесом, коли він повернеться через 4 роки з командою Аресу 4.
Звісно. у мене немає плану як вижити 4 роки з їжею на 1 рік. Але по одній задачі за раз. Нині я нагодований і маю мету: відремонтувати кляте радіо.
Гаразд, я зробив три ПЧД і не знайшов і натяку на тарілку зв’язку.
Я відкопав один із роверів і добряче покатався довкола, та після днів пошуків , гадаю, настав час відступити. Мабуть буря задула тарілку дуже далеко і замела усі сліди від кочення чи ковзання. Імовірно ще й поховала її.