- А що як з’явиться якась проблема?
- У Гермеса є свій спеціаліст з ПЧД, доктор Кріс Бек. Він надягне скафандр й буде напоготові увесь час. Якщо буде потреба, він буквально схопить зонд рукоюй підтягне його до стикувального порту.
- Звучить трохи не науково, - Кеті розсміялась.
- Знаєте, що не наукове? - Венкат усміхнувся. - Якщо з якихось причин зонд не зможе приєднатись до стикувального порту, Бек відкриє зонд і перенесе його вміст у повітряний шлюз.
- Як заносять городину з крамниці? - спитала Кеті.
- Точнісінько, - сказав Венкат. - І за нашими розрахунками, йому знадобиться 4 переходи туди й назад. Але це крайній випадок. Ми не передбачаємо жодних проблем з процесом стиковки.
- Схоже, що ви підготувались до будь-яких несподіванок, - Кеті усміхнулась.
- Мусимо, - сказав Венкат. - Якщо вони не отримають ці припаси… ну, їм потрібні ці припаси.
- Дякуємо, що знайшли час щоб відповісти на наші питання, - сказала Кеті.
- Завжди має за приємність, Кеті.
Батько Джогансен засовався у фотелі, не знаходячись на слові. По хвильці він витяг носовичка із кишені й витер піт з лисини на голові.
- Що як зонд не дістанеться до вас? - спитав він.
- Намагайся не думати про це, - сказала Джогансен.
- Твоя неня так переймається, що навіть не змогла прийти.
- Мені шкода, - промимрила Джогансен, дивлячись долі.
- Вона не їсть, не спить, її увесь час зле. Мені не на багато легше. Як вони могли примусити тебе зробити це?
- Вони мене не примушували, тату. Я сама згодилась.
- Чому ти зробила це зі свою ненею? - вимагав він.
- Вибач, - бурмотіла Джогансен. - Уотні - член команди. Я не можу дати йому померти.
Він зітхнув.
- Шкода, що ми не зростили тебе егоїстичнішою.
Вона тихцем хихотнула.
- І як до цього дійшло? - поскаржився він. - Я - районний керівник фабрики з виробництва серветок. Чому моя донька у космосі?
Джогансен знизала плечима.
- Ти завжди була зацікавлена наукою, - сказав він. - Це було чудово! Відмінниця. Хлопці-зауки, з якими ти вешталась, були надто лякливими, щоб наважитись на щось. Ніякої небезпеки. Ти була мрією будь-якого батька.
- Дякую, тату, я…
- Але потім ти залізла у величезну бомбу, котра вистрілила тебе на Марс. І це буквально.
- Технічно, - виправила вона, - прискорювач доправив мене на орбіту. На Марс привіз мене атомний іонний двигун.
- О, це значно ліпше! - сказав він.
- Тату, зі мною все буде добре. Скажи матусі, що зі мною усе буде добре.
- А який з того зиск? - сказав він. - Вона місця собі не знайде, доки ти не повернешся.
- Я знаю, - промимрила Джогансен. - Але…
- Що? - сказав він. - Але що?
- Я не помру. Правда. Навіть, якщо все піде не так.
- Про що ти говориш?
У Джогансен з’явилась борозна між бровами.
- Просто скажи нені, що я не помру.
- Як? Я не розумію.
- Я не хочу заглиблюватись у пояснення, - сказала Джогансен.
- Слухай, - сказав він, схиляючись до камери. - Я завжди поважав твої приватні справи й незалежність. Я ніколи не намагався втручатись у твоє життя, ніколи не намагався керувати тобою. У мене це добре вдавалось, правда?
- Так, - сказала вона.
- То ж за усе життя, в котре я не втручався, дозволь мені встромити носа лише зараз. Що ти приховуєш від мене?
Вона замовкла на кілька секунд. нарешті вона сказала:
- У них є план.
- У кого?
- У них завжди є план, - сказала вона. - Вона усе відпрацьовують наперед.
- Який план?
- Вони вибрали мене для порятунку. Я наймолодша. У мене є вміння, необхідні для повернення додому. І я найменша й потребую найменше їжі.
- Що станеться, якщо з зондом не вдасться, Бет? - спитав її батько. Цього разу він був незвично жорсткий.
- Усі окрім мене помруть, - сказала вона. - Вони проковтнуть пігулки і помруть. Вони зроблять це відразу, щоб не використовувати їжу. Капітан Ллюїс вибрала мене, щоб я вижила. Вона сказала мені про це учора. Не думаю, що НАСА знає про це.
- І запасів вистачить на весь зворотній шлях до Землі?
- Ні, - сказала вона. - У нас достатньо їжі для шістьох на місяць. Якщо я буду сама, її вистачить на 6 місяців. Зменшивши порції, я розтягну її на 9. Але я проживу 17 місяців перш ніж повернусь.
- То як же ти виживеш?
- Запаси будуть не єдиним джерелом харчів, - сказала вона.
Його очі розширились.
- О… о Боже…
- Просто скажи нені, що запасів вистачить, гаразд?