- Розвантажте зонд і розкладіть запаси. Я допоможу знати скафандри Беку й Фоґелю.
Мартінез і Джогансен пропливли униз коридором до стикувального порту А.
- Отже, - сказав він, - кого б ти почала їсти першим?
Вона не добре зиркнула на нього.
- Бо я думаю, що був би смачнішим, - продовжив він, згинаючи руку. Поглянь на це. Хороший міцний м’яз.
- Не смішно.
- Я виріс на волі, розумієш. Годований кукурудзою.
Вона похитала головою й прискорилась.
- Нумо! Я гадав, ти любиш мексиканські страви!
- Не слухаю, - відгукнулась вона.
Розділ 20
Нарешті закінчив зі змінами ровера!
Складною частиною було зрозуміти, як організувати роботу життєзабезпечення. Усе інше було просто важкою працею. Багато важкої праці.
Я не дуже сумлінно вів журнал, тому має лише загальний звіт:
Спершу потрібно було закінчити свердлити дірки дрилем-убивцею Патфайндера. Потім я прорубав долотом мільйон маленьких місточків між дірками. Гаразд, їх було 749, але враження було наче мільйон.
Потім я отримав одну велику дірку у причепі. Я обробив терпугом грані щоб вони не були надто гострими.
Пам’ятаєте рятувальні намети? Я вирізав денце у одного, і решта полотна виявилась потрібного розміру і форми. За допомогою стрічок-ущільнювачів я приклеїв його зсередини причепа. Після поновлення тиску й усунення течей, які я знайшов, у мене була гарна велика куля, що випиналась з причепа. Герметичний відсік тепер достатньо великий щоб вмістити оксигенатор й атмосферний регулятор.
У регулятора є зовнішній компонент, котрий було винахідливо названо “Зовнішній компонент атмосферного регулятора”. Регулятор помпує повітря до ЗоКАРа, щоб Марс заморозив його. Це робиться через трубку, яка йде через клапан у стіні Габа. Оброблене повітря повертається іншою такою ж трубкою.
Пропустити трубки через полотно кулі було не важко. У мене є кілька запасних латок з клапанами. Фактично це 10х10 см латки полотна Габа з клапанами посередні. Навіщо вони потрібні? Уявіть, що б сталось із нормальною місією, якби клапан регулятора зламався. Довелось би згорнути усю місію. Простіше послати запасні частини.
ЗоКАР досить малий. Я зробив полицю для нього просто під полицями для сонячних панелей. Трубки й полиця готові до власне встановлення ЗоКАРа.
Треба багато ще чого зробити.
Я не поспішаю. Роблю усе досить повільно. Одна 4-ригодинна ПЧД на день, присвячена праці, решта часу - відпочинок у Габі. До того ж іноді я беру вихідний, особливо якщо болить спина. Не можна дозволити собі покалічитись саме тепер.
Спробую вести журнал сумлінніше. Тепер, коли мене чекає порятунок, люди можливо прочитають це. Буду стараннішим й писатиму щодня.
Я закінчив нагрівальний резервуар.
Пам’ятаєте мої експерименти з РІТЕГом і прийоми гарячої ванни? Той же спосіб, але я вигадав поліпшення: втопити РІТЕГ. Так тепло точно не марнуватиметься.
Я почав з Великої Жорсткої Ємності для Зразків (або “пластикова скриня” для людей, які не працюють у НАСА). Я пропустив трубку зверху донизу по стінах зсередини. Відтак скрутив кільцями на споді утворивши спіраль. У такому положенні я її приклеїв до скрині й закоркував кінець. Найменшим сверделом я зробив дюжину маленьких дірочок у спіралі. Суть у тому, щоб повернуте повітря пропустити крізь воду у вигляді купи маленьких бульбашок. Збільшення прощі поверхні сприятиме ліпшому нагріванню повітря.
Відтак я узяв Середню Гнучку Ємність для Зразків (“торбинка з застібкою”) і спробував сховати і ній РІТЕГ. Але РІТЕГ має неправильну форму, і я не зміг позбутись усього повітря з торбини. Я не можу лишити у ній повітря. Замість того, щоб нагрівати воду, він може нагріти повітря, а останній може перегрітись і розплавити торбину.
Я спробував багато разів, але завжди лишалась повітряна кишеня, якої я не міг позбутись. Я почав уже вельми засмучуватись доки не згадав, що у мене є повітряний шлюз.
Одягшись у скафандр, я вийшов у Повітряний шлюз 2 і знизив тиск до повного вакууму. Вкинув РІТЕГ у торбину і замкнув її. Досконале вакуумне ущільнення.
Далі була перевірка. Я поклав РІТЕГ у торбі на спід ємності і наповнив її водою. Вона вміщає 20 л, і РІТЕГ швидко нагрів їх. Це відбувалось по градусу за хвилину. Я дозволив температурі води піднятись до 40 С. Відтак я під’єднав зворотну повітряну лінію регулятора до мого винаходу й почав спостерігати за результатом.
Усе запрацювало! Повітря бульботіло крізь воду, як я і сподівався. Навіть ліпше: бульбашки збурювали воду, що сприяло рівному розподілу тепла.