Не мертва планета, а життя в негаданих формах зустріне там дослідників!..
В атмосфері, крім вуглекислоти, виявилося багато азоту, а кисню мало. Та внизу станції-розвідники показали його більше! Радій, Гаррі! Є там рослинність, є!
Корабель виринув з білих хмар.
І відразу ж налетів ураган. Велетенську ракету струсонуло так, наче раптом запрацювали бічні дюзи. Богатирьов ударився об спинку крісла. Олекса вилетів на підлогу — не послухався, не прив'язав себе ременями! Тільки Добров сидів, неначе прикипів до місця, вчепившись руками у важелі керування. Лице його закам'яніло, на голому черепі блищали краплини поту.
Олекса подумав про американців, які мали пройти шалену атмосферу на планері! Які вони все ж таки сміливці!.. Підводячись, зустрівся поглядом з Іллею Юрійовичем. Він, звичайно, думав про те ж саме.
Олекса вчепився обома руками за раму ілюмінатора.
Внизу червонів новий шар хмар… пурпурових і сріблястих.
То це не хмари! Це поверхня планети! Суша!.. Червона суша, материк, вкритий червонястою рослинністю!..
— Гей, Гаррі Вуд! Чуєш нас? — кинувся Олекса до радіоапаратури.
Обличчя Вуда і Керна ще виднілися на телевізійному екрані крізь темні смуги перешкод.
Олекса ввімкнув «телевізійне око», щоб на «Просперіті» теж побачили поверхню планети. Вуд кивнув головою, всміхнувся.
— Вона червона, твоя рослинність! — гукав Олекса. — Саме такою уявляв її твій учитель Гаврило Андріянович Тихов! Та що це сріблясте?
— Це море, — відгукнувся Ілля Юрійович. — Вода срібляста чи такою ввижається зверху… Гра світла.
Телевізійний екран зовсім закрило темними смугами.
— Повна «непрохідність» радіохвиль, — похмуро зазначив Добров.
— Як же вони радіопеленг почують? — стурбувався Олекса.
— Підуть до квадрата «сімдесят», де ми сядемо. Знизяться, почують, — пояснив Ілля Юрійович.
Олекса заспокоївся.
Він милувався дивовижним ландшафтом.
Добров вів ракету до берега морської затоки. На обрії курилися вулкани. Гостроверхі конуси викидали фонтани диму, що розпливався парасольками.
— Ех, Мері, Мері! А ми з тобою сподівалися, що теплова пляма — це «їхнє місто»…
Криваво-червона пляма сонця падала на гірське пасмо. Дослідники «влетіли» у вечір.
Ілля Юрійович вирішив приземлитися на межі дня і ночі, де повинно бути менше бур…
Ракета пройшла низько над вулканом. Попіл обгорнув її пітьмою, потім внизу блиснуло розпечене жерло і вогняні ріки на схилах. Потім знову вода, що мала мідний полиск.
І ліс! Виразно видно зараз ліс, криваві його зарості на березі!
Олекса схопився.
— Слава Життю, вічному і всюдисущому! Воно є тут, є! На сором чванькуватим невігласам, що вважають себе єдиними обранцями Природи, а Землю — центром Всесвіту! — Він кинувся до мікрофона й заволав — Гаррі! Гаррі! Дідько б узяв оцю непрохідність хвиль! Це папороті! Слово честі, папороті! Схожі на пальми, листя тюльпанами…
Ніби пропасниця тіпала Олексу. Все життя переконаний у тому, що на інших планетах є життя, він зараз боявся, що його розбудять…
Добров не сів на морському березі. Хто-зна, які тут шторми або припливи від урагану. Краще сховатися на лісовій галявині.
Ілля Юрійович показав йому рукою вниз.
Обидва вони зовсім не думали про велич відкритого ними світу, а буденно вибирали місце для посадки.
Скелі на болоті. Мабуть, можна ризикнути. В крайньому разі негайно злетіти.
Реактивні двигуни ревіли… Це було могутнє ревіння земної техніки!
Ракета вертикально спускалася.
Поштовх. Ракета нахилилася. Добров готовий був дати «газ», та ракета ще раз хитнулась на вистромлених лапах і завмерла.
Дим, курява й пара обгортали корабель.
— Приїхали, хлопці! — сказав Богатирьов, притупуючи ногою. — Венера!
— Венера… — майже пошепки повторив Олекса, відчуваючи, що все тіло у нього наче налилося свинцем.
Вага становила тут 0,85 земної, та Олексу після тривалої невагомості вона не пригнічувала, а тішила, вливала енергію, жадобу діяння, силу.
У відсікові «космічного звіринця» гавкала Пуля.
Дим і пара розвіялися. Дослідники припали до вікон.
Стелився туман, насувалася темрява.
Велетенські червонясті стовбури, голі й гладенькі, без гілля, колонами тягнулися вгору. Там вони утворювали темні шатра. Трави під ними не було. Замість неї вузлами перепліталося змієподібне коріння. А поміж стовбурами простяглися… сіті?