Дарвінів сучасник, що одночасно з ним прийшов до теорії природного добору, Альфред Рассел Уоллес, статтю якого про принципи еволюції всього живого Дарвін одержав, уже двадцять п'ять років працюючи над усе ще не опублікованою ним теорією видів, перший звернув увагу на незрозумілу прірву, що відділяла людину від решти тваринного світу. Це Уоллес задав питання: «Звідки взявся в людини мозок?» — маючи на увазі стрибкоподібну кількісну і якісну відмінність людського мозку од мозку решти тварин. У всьому згодний із Дарвіним щодо еволюції живих істот, Уоллес схильний був зробити для людини виняток, пояснивши нерозгадано швидкий її розвиток божественними силами.
Дарвін темпераментно відповідав Уоллесу: «Ні, ні і ні!» — та не мав тоді достатніх доказів.
Доказів і в наші часи мало, проте наука шукає їх, вони мусять бути!
Палеонтолог і антрополог професор Богатирьов, звичайно, був переконаний матеріаліст, він не тільки відкидав божественне втручання в формування двоногого ссавця, який ходить прямо, але й схильний був не замикати Дарвінову теорію на самій лише планеті Землі. Він був переконаний, що саме на інших планетах, де життя в певних формах буде виявлене, можна знайти сходинки у вежі еволюції, яких бракує.
Він брав участь у перших експедиціях на Місяць і вивчав там примітивні форми життя на дні кратера Платона, а також «місячну плісняву», знайдену на краю глибокої тріщини першою експедицією Петра Громова.
Та особливо багато обіцяли дарвіністам відвідини, певно, навіть не Марса, планети глибокої давнини, а передусім юної Венери, де, можливо, пощастить перенестися в минулі ери земної історії, побачити втрачені ланки розвитку природи або натрапити зовсім інші шляхи еволюції.
Богатирьов таки домігся того, що перша експедиція в глибини сонячної системи була направлена не на Марс, а на Венеру.
Дбайливо сам доглядав він, годував і стежив за своїми годованцями в «Новому ковчезі», як прозвав він відсік «космічного звіринця» з піддослідними тваринами: свою улюбленицю сибірську лайку Пулю, яка так страждала від невагомості, що її довелося прив'язати за попонку до підлоги; кішку Мурку, що плавала в повітрі, лавіруючи хвостом і лапами, й народила в дорозі п'ятьох котенят, які не уявляли собі інших умов, окрім невагомості; пару мишей; варана, якого доводилося годувати, обов'язково імітуючи стрибки шматочків неначе живої їжі; і голуба, що втратив на кораблі усяку здатність літати.
Невеличким оранжевим півмісяцем, як маленький Місяць в останній чверті, поставала в корабельному вікні Венера, планета раннього, як хотів вірити Ілля Юрійович, життя, планета бур…
Флагманський зореліт «Знання» замикав ланцюжок з трьох кораблів. Попереду йшов радянський корабель-розвідник «Мрія», названий так на честь першої космічної ракети, що стала десятою планетою сонячної системи.
Посередині летів американський корабель «Просперіті» («Процвітання»).
Кораблі летіли не до Венери, а поперед неї, по власній еліптичній орбіті навколо Сонця. В момент, коли вони підійдуть до її орбіти, Венера мала як би наздогнати їх; тоді всі три кораблі стануть супутниками планети, яку можна вивчити з висоти, перш ніж флагман «Знання», взявши американців з «Просперіті», сяде на її поверхню. «Мрія» і «Просперіті» мали лишитися супутниками Венери на весь період досліджень її поверхні, несучи на собі паливо на зворотний шлях для себе і для флагмана, котрий витратить свої запаси на спуск і піднімання.
Та все змінило страшне повідомлення…
Корабельний радист Олекса, блідий, із скам'янілим лицем, з'явився в отворі радіорубки, наче не наважуючись увійти в кабіну керування, де сиділи в кріслах, прозваних зуболікарськими, пристебнуті через нестерпну невагомість ремінцями командир Богатирьов та інженер Добров, заглиблені в програмування електронно-лічильної машини. Олекса одним поглядом передав Іллі Юрійовичу все, що скоїлося.
Богатирьов рвучко повернув обертове крісло, став квапливо відстібати ремені.
Олекса переступав з ноги на ногу, магнітні підошви, які притягали його до підлоги, зрідка клацали.
Добров також повернувся. Кремезний, з крутим лобом і бритим черепом, він зовні не приваблював, був надто заклопотаний і раціоналістичний. Здивовано дивився він на радиста, що мовчав.