Почуття невагомості було відоме йому ще з дитячих снів, почуття невимовного блаженства, відчуття, коли без усякого м'язового напруження раптом шугаєш угору і повільно пливеш над землею, навіть не уподібнюючись птасі, не витрачаючи зусиль, летиш у повітрі, невагомий!..
І раптом зовсім таке саме відчуття в космічній кабіні!
Звідки ця пам'ять предків?
Олекса відганяв сміливу думку.
У всякому разі, є можливість пояснити, чому розумні істоти з'явилися на планеті в еру ящерів.
І Олекса повернувся до багаття.
— Це не перше вогнище Венери! — рішуче сказав він.
Добров здивовано глянув на нього. Богатирьов усміхнувся:
— Знову розумні істоти і ящери на одній планеті?
— А ми? — швидко підвів голову Олекса. Добров знизав плечима.
— Ми прилетіли, — сказав Олекса, пригадуючи слова венеріанки. — Вони також могли прилетіти. І не тільки прилетіти, але й лишитися тут… я не знаю, з якої причини.
Богатирьов навіть крякнув, та поглянув на Олексу схвально. Добров сердився:
— Звідки прилетіли? З Землі в часи Атлантиди?
— Ні, з Марса! На Марсі живуть!..
— Дурниця! Там кисню одна тисячна того, що є в земній атмосфері. Розумній істоті з її вищою енергетикою не обійтись без кисню.
— Та раніше там був кисень, — не вгавав Олекса.
— Ну то що, — знизав плечима Добров. — Припускаю, що Дарвінова теорія поширюється і на Марс. Там також була мавпа, тільки марсіянська мавпа, від якої походять давно вже загиблі марсіяни.
— Ні! Ніколи! Ніколи розумне плем'я, раз виникнувши, не загине від зміни зовнішніх умов! Воно не тільки пристосовуватиметься — воно змінюватиме їх. Воно не може загинути.
— Де ж воно, це розумне плем'я? — єхидно спитав Добров.
Олекса зніяковів.
— Справді, де? — багатозначно спитав і Богатирьов.
Олекса оглянувся, подивився на океан, повернувся до лісу, наче шукав когось очима, потім сказав:
— Я не знаю, де вони тепер. Та вони були тут. І вони є на Марсі.
Добров похитав головою.
— Я припускаю, що фантазія потрібна на Землі, та на іншій планеті, де ми знаходимося, слід залишатися на грунті реальності, — поважно сказав він.
— Не знаю, браття, скільки знайдемо ми тут розумних істот, — мовив Богатирьов, підводячись, — та дві істоти ми зобов'язані знайти: наших братів по племені…
— Братів по племені? — схвильовано повторив Олекса, стежачи за Іллею Юрійовичем.
Підійшовши до всюдихода, він став налагоджувати зв'язок із роботом.
— Брати по племені! — тихо повторив Олекса, йдучи по піщаній обмілині і дивлячись на залишені ним самим сліди.
Розділ третій
ВОГНЯНИЙ ПОТІК
По заболоченій гущавині рухалися три постаті.
Керн і Вуд ледве одужали. Тривала лихоманка висушила їхні лиця, забрала сили. Вони йшли, хитаючись, ледве тримаючись на ногах, балансуючи, як канатохідці.
Особливо зле було Залізному Джонові. Не пристосований до вправ на рівновагу, він раз у раз зривався зі слизького коріння і опинявся по коліна в трясовині.
Керну доводилось провадити з ним спеціальні заняття, щоб він засвоїв «ходіння по корінню». Робот прекрасно все запам'ятовував, міг слово в слово повторити, та… щохвилини зривався в драговину, з хлюпанням і цмоканням витягаючи з багнюки залізні ноги.
— Доведеться удосконалити машину, — похмуро зауважив Керн.
Та, коли треба було продиратися через ліани, закутий в обладунок робот був на висоті, розтрощуючи перепони сокирою, як лицар юрбу невірних.
Ці хвилини Вуд використав для збирання гербарію. Аллан Керн насмішкувато спостерігав за ним:
— Розраховуєте на професорське звання?
— Боюсь, що замало знаю, аби бути професором!..
— Мілке ваше море, Вуд. Професор одержує в США менше поліцая.
— Погляньте, шефе, на цей листок. Заприсягаюсь, я бачив його відбиток на камені. Хіба я привезу його заради професорської платні? Ні, шефе, заради науки!
— Наука не може бути метою. Наука — засіб. Помилуйтесь Джоном. Колонія таких машин, створюючи схожих на себе, змінить цю планету, відкопає тут мені такі скарби…
— Ви, здається, шукаєте нову форму рабовласництва?
— О ні! Електронний мозок інформовано про американську декларацію прав.
Несподівано все навкруги потемніло, наче спала ніч. Почулося клацання, свист і завивання.
— Нічого не розумію, — сказав Керн, засвічуючи ліхтарик і дивлячись на годинник. — Ми встановили, що венеріанська доба дорівнює дев'яти земним добам, семи годинам і сорока хвилинам, а зараз…