Ось так Марта через необачний спалах гніву опинилася на вулиці. Вже за якісь півгодини вона енергійно крокувала вулицею у напрямку до Жилянської, де жила з батьками Маргарита. Але спроби зовнішньо надати собі рішучого вигляду були продиктовані не впевненістю, а внутрішньою напругою, яка зростала й огортала дівчину, немов подих холодного вітру. Під ногами немовби ширилася безодня невизначеності і непевного майбутнього.
Якось так трапилося, що найближчою подругою
Марти в останні майже п'ять років була Маргарита. Історія їхнього знайомства сягала початку червня 1915 року, коли дівчина всього кілька тижнів прожила в Києві. Тітка ще не довіряла Марті шити, а наказувала розносити готове замовникам. Звичайно, новоприбула зовсім не знала Києва. Але Валентина Семенівна на це казала так:
— А язик їй нащо? Чим більше побігає, тим швидше місто вивчить.
І ось, ідучи Миколаївським парком біля Університету Святого Володимира, Марта пригадувала обставини свого знайомства з Маргаритою. Вона тоді йшла цією самою стежкою. От тільки пам'ятник Миколі І ще стояв на своєму місці. Війна тривала тільки рік, на її закінчення сподівалися в найближчому майбутньому. Ще вчувався в атмосфері дух патріотизму. Російські війська вже здали Горлицю й Тарново, але далекі чужі назви не зворушували уяви пересічного мешканця. До того ж у руках росіян іще був Львів.
У той далекий день 1915 року грубі, великі не за розміром шкарбани натерли їй кілька мозолів. Це були солдатські, підв'язані шворкою черевики, які ніяк не пасували до її маленької ніжки. Старе взуття швидко розлізлося після безперервних походів по Києву. А нове ще не справили. Дівчинка зупинилася, присіла на траву й роззулася. Боязко роззиралася навкруги, було стидко, але вже несила терпіти. Соромилася і свого сільського вбрання, заздрісно поглядала на гарненько вбраних пань і панночок, які проходили повз неї.
Поруч на траві на маленькій ковдрі, обкладена підручниками, сиділа Маргарита.
— Болить? — зацікавлено запитала білявка.
— Ага, — скривившись, відповіла Марта, оглядаючи чепурненько вбрану незнайомку.
— Хочеш? — простягла їй пиріжок Маргарита. І, зустрівши спантеличений, недовірливий погляд, пояснила: — Терпіти не можу з яблуками!
— Ой, дякую! — зраділа Марта.
— А що ти робиш? — білявка закрила книжку й відклала її демонстративно геть.
— Шитво розношу, — відповіла Марта і враз згадала про тітчину заборону розмовляти з набитим їжею ротом.
— Цікаво?
— Буває... Щодень щось нове: люди, місця... А що ти робиш?
— Вчуся, — Маргарита театрально зітхнула і відкинула неслухняний золотавий кучерик з чола. — Страшенно нудно! Нещодавно отримала трійку й тепер жорстоко покарана: ніяких розваг, тільки навчання!
Масштаб трагедії був перебільшений. Згодом Марта дізналася, що навіть у цій ситуації білявка виторгувала собі приємні умови — готуватися до уроків на свіжому повітрі, бо «це корисно для здоров'я». А тим часом у парку можна було багато чого цікавого побачити.
— Ти тільки читаєш і більше нічого не робиш? — здивовано запитала Марта.
Побачивши, як спалахнули заздрісно очі її нової знайомої, Маргарита примружилась, збираючись із думками, а за мить проворкотіла:
— Цікаво?.. Я могла б дати тобі почитати свої підручники. Тобто всілякі цікаві книжки.
— Дякую! Але хіба це зручно?..
— Ти ж хочеш, правда? То чому б і ні? Але! — Маргарита зробила паузу. — З однією умовою — ти мені потім розказуватимеш, що там і як. Домовилися?
Марта здивувалася таким простим умовам і з легким серцем погодилася.
Відтоді й почалося їхнє спілкування. Знайомство з Маргаритою дозволило Марті розвинутися у двох напрямках. По-перше, дівчинці доводилося регулярно читати історію, географію й літературу за підручниками Маргарити, а потім у скороченій і простій формі переповідати подрузі.
За цю чималеньку роботу, яку, щоправда, Марта роботою не вважала, їй інколи перепадали вже застарілі закордонні журнали мод. Спершу її страшенно розчарували невідомі чужинські слова, але, роздобувши словники, вона поволі почала вивчати найнеобхіднішу лексику, потрібну для кращого опануванняння кравецькою майстерністю.
По-друге, знайомство з Маргаритою дозволило їй ознайомитися з усіма найскандальнішими новинками, які білявка з охотою читала вже сама. Між ними якось затесався «Декамерон» Боккаччо, твір який став першим представником західної літератури у її колекції прочитаного...