Але приязних стосунків у Марти з тіткою так і не склалося. Вони й раніше не були особливо близькими, а після сварки обмінювалися лише черговими фразами на побутові теми. Тітка уникала випоминати своїй племінниці минулі прикрощі, але все невимовлене читалося у складках навколо губ, у холодній відстороненості погляду. Дівчина ж не пам'ятала зла, швидше навіть не через властивість характеру, а через обставини молодості, які давали їй щодень нову поживу для розуму й серця. Життя нестримно мчало її далі, тоді як старше покоління не було спроможне наздогнати заданий ритм.
Розділ 4
Київ, початок березня 1924 року
1
Останнім захопленням Маргарити був новий театр. Раніше він її не надто приваблював, бо здавався аж надто сентиментальним. Інколи до неї з Харкова приїздила справжня «тендітна гімназистка» — кузина Вірочка, активна прихильниця харківського актора Петіпа й ко-лекціонерка його фотокарток. Однією з улюблених садистичних забав Маргарити було пускання дошкульних шпильок і навіть прилюдне глузування на цю тему.
— Як там поживає дружина Бориса Плетньова? — запитувала Маргарита кузину аж надто сумирним голосом, натякаючи на гіпотетичний зв'язок героя романтичних амплуа з танцівником драматичного театру.
Вірочка червоніла і мовчала.
Але тепер усе було інакше. Театр набув зрозумілі-ших для Маргарити рис: у ньому з'явився епатаж, рух, експеримент, а надто — широкий масштаб ідеї й задуму. Тож дівчина вирішила бути актрисою, режисером і танцюристкою в одній особі.
Відтак холостяцька квартира Семена, одного з друзів Володимира, перетворилась на «театральну майстерню». Вирішили зробити щось цікаве, але ніхто не знав, що саме. У кімнаті енергійно курили, жестикулювали й сперечалися. Хотілося чогось особливого, яскравого, аби розвіяти одноманітність, бо вже за зиму набридло сидіти сиднем у чотирьох стінах.
На турецькій канапі розмістилися Марта й засоромлений Іцик. Останнього було залучено із прагматичних міркувань — він був єдиним, хто міг акомпанувати. Чому — ще було не відомо.
Єврей почувався у цій компанії чужим, а особливо антипатичним йому здавався Володимир. По-перше, він був жахливо самовпевненим, а якраз упевненості у собі бракувало Іцикові. По-друге, цей непман володів Мартою. Для Іцика дівчина віддавна була недосяжною музою, і його дивувало, як легко поводився з нею Володимир.
Сашко зайняв потертий фотель і тепер поглядав на годинник, очікуючи прибуття своєї знайомої, Ліни, яка, за його словами, зголосилася взяти участь у цій авантюрі з любові до мистецтва й ненависті до нудьги.
На двох стільцях біля столу, ближче до попільнички, сиділи Семен і Володимир. Вони курили й зрідка перекидалися загадковими для інших присутніх у кімнаті фразами щодо спільних ділових справ. Вони з нетерпінням чекали на відкриття Контрактового ярмарку, де сподівалися повкладати вигідні угоди.
По кімнаті, активно жестикулюючи, бігала головна вигадниця.
— Зробимо щось до першого травня! — вигукнула Маргарита.
— Але ж ми — жалюгідні аматори! — заперечив Сашко.
— Ти відстав від віянь часу, дорогенький. Ми ж не будемо робити якусь «інтелігентщину». Мистецтво тепер буде творитися для робітника і самим робітником! Тому й панування професійних театрів уже в минулому. Правильна ідеологічна платформа — ось його основа, — категорично заперечила Маргарита.
— Я не бачу тут робітників, — скептично зауважив Володимир.
— Дурень! Щоб ти знав, я вже два місяці працюю на заводі, — відказала Маргарита.
— Діловодкою! — зауважив Сашко.
— Яка різниця! — фиркнула дівчина.
— Різниця істотна, — наполіг Володимир.
— Ми відхилилися від теми. Ще одне зайве слово, і таких контрреволюціонерів я виганятиму геть! — закрила тему Маргарита. — Отже, безумовно, необхідно ставити суто революційний текст. Наприклад, «Містерію-буфф»[18] Маяковського! Це було б справді грандіозно!
— Маяковський — чудово! Він — сила! — вигукнув Сашко. — «Для пролетариев всех стран мы учредим кафе-шантан»[19].
— Де ми візьмемо стількох акторів? Сім пар чистих, сім пар нечистих, дама-істерика... — почала говорити Марта.
Маргарита невдоволено зморщила носик і обірвала її:
18
«Містерія-Буфф» — соціально-побутова драматична п’єса Володимира Маяковського 1918/1921 рр. Режисер-постановник — Всеволод Мейєрхольд, художник — Казимир Малевич.
19
Фраза з вистави Ніколая Фореггера «Хорошее отношение к лошадям» за мотивами поезії Маяковського, поставленої у новорічний вечір 1922 р. у Москві в театрі-майстерні «Мастфор».