— Ха! Дама-істерика! Марто, в тебе просто жахлива звичка — обривати найприємніші мрії. Твоя обмеженість мислення мене іноді просто вражає.
— Я теж здатна мріяти!..
— От тільки давай не будемо знову відволікатися від теми! Ми зараз не говоримо про тебе!
— Марто, справді, не починай знову зі своїми реф-лексіями, — осмикнув свою подружку Володимир.
Раптом з коридору долинув дзвінок у двері. За хвилину до кімнати ввійшла заспана наймичка:
— Хазяїн, до вас там ще одна баришня прийшли.
— То хай заходить, — буркнув Семен.
У кімнату, ніби якась екзотична пташка, впурхнула дівчина. Над її стрункою поставою лісової лані гордовито розліталися короткі золотисті кучері, перехоплені блакитною стрічечкою. На тонкій тканині легкої сукенки, значно коротшій, ніж у присутніх дівчат, лежала низка важких добірних перлів.
— Німфа! Німфа! — екзальтовано вигукнув Сашко і попрямував зустрічати гостю. Взявши до рук її долоні, він відступив на півкроку, примружив око, завмер, прицмокнув і знову вигукнув: — Німфа! Богиня!
Марта звикла до надмірного Сашкового інтересу до представниць жіночої статі. Тому спершу навіть не звернула на дівчину уваги. Але Володимир мовчки зиркнув на Ліну, збентежився і засопів. Марта стривожилася і поглянула на новоприбулу прискіпливіше, згадуючи, що про неї розповідав Сашко. І чим більше вона її вивчала, тим більше хвилювалася. Не можна було сказати, що Ліна була абсолютною красунею. Але її чисте світле личко світилося впевненістю і невимушеністю. Очевидно, природність її манер було не набуто чи напрацьовано у сумлінній праці над собою, а систематично створено кількома поколіннями попередників. Ні, вона не мала у своїх жилах блакитної крові. Але її родина вже кілька століть володіла величеньким статком від торговельних справ в усій Російській імперії. У часи громадянської війни її батько вчасно зметикував вивести капітал за кордон, а згодом і сам із сім'єю подався до Парижа. Аж ось минув період кривавого й голодного військового комунізму, у країні запанував НЕП, і сім'я почала жити на чотири міста: Париж — Москва — Харків — Київ.
Вихована у заможному й тихому передмісті Парижа, Ліна не знала ні голоду, ні кривавих жахіть безкінечних змін влади. Її розумненьке відкрите обличчя випромінювало оптимізм і довіру до світу.
«Мені ніколи не бути такою вишуканою», — з сумом подумала Марта. Раптом вона зіщулилася, зробилась маленькою й незграбною, і, на лихо, її руки, які досі спокійнісінько знаходили собі місце й заняття, тепер були ніби чужі. Вона складала їх і на грудях, і на подолі сукні — а все не могла прилаштувати.
Маргариту обурила не прихильність до новоприбулої її такого непостійного платонічного шанувальника, а те, що вона перестала бути центром уваги.
— Дорогенька, ви дуже запізнилися.
— Це, звичайно, велика трагедія, але я переживу, -відказала грайливо Ліна і перегодом додала, сідаючи у Сашків фотель: — Але, перепрошую, продовжуйте!
Ліна обвела поглядом присутніх, і лише кутик її червоних губ виказав легеньку насмішку, яку вона не хотіла відкрито демонструвати цим провінціалам. Особливо її потішив колір «танго» Маргаритиної надто довгої сукні — оранжевий з коричневим відтінком. Такий колір і фасон уже давно вийшли з моди у Європі.
— Власне, ми не далеко просунулися. Мова йде тільки про вибір репертуару, — сказала Маргарита, якій, звісно, не були відомі думки гості.
Ще одна людина була збентежена появою блискучої Ліни. Це був мовчазний Іцик, на якого досі ніхто не звертав увагу. Дівчина його настільки схвилювала, що він у розпачі вирішив іти додому. Але коли він рвучко підвівся з канапи, то ненароком зачепив картину. Оголена грецька богиня роботи невідомого художника захиталась і впала.
— Вибачте! Я не хотів! Вибачте! Як незручно! — заметушився Іцик, піднімаючи картину.
Сашко кинув погляд на оголені груди, з яких ніби щойно було зірвано хітон, і вигукнув:
— Еврика! — хлопець переводив очі від Ліни на Маргариту. — Дві золотокосі грецькі богині танцюють пісню революції! Ідея!
Слова полестили Маргариті, але вона ще сумнівалася:
— А до чого тут революція?
— Уяви собі, цілком сучасний танець, вільний від умовностей та обмежень, де тіло підкоряється інстинктам і чуттям. Танець, який створила безсмертна Айседора Дункан, кохана дружина безсмертного Єсєніна! Вона багато разів танцювала «Марсельєзу» й «Інтернаціонал». Це жінка, яка, довідавшись про російську революцію, назло буржуям танцювала «Слов'янський марш»!