— То ви живете з тіткою? — запитав дівчину Герберт, якому було зовсім не цікаво слухати про життя Івана. Його водночас відштовхувала і приваблювала ця весела сміхотунка. Як на його смак, їй бракувало витонченості і, швидше за все, освіти. Натомість її життєва енергія й оптимізм були саме тим, чого зараз так бракувало німцеві.
— Так. Мої батьки з села. Але я ніяка не селючка! Я вже п'ять років живу в Києві! — гордовито сказала Марта.
Іван ледь витерпів, щоб відразу не перебити її:
— Марто, твоя класова позиція хибна. Так, селянство зараз не таке політично грамотне, як пролетаріат. Але ми підтягнемо його! Майбутнє — за людьми праці!
Марта промовчала, але вперта риска губів свідчила про те, що політичні розмови їй чужі й ані «селючкою», ні «робітницею» вона бути не хоче.
— Мабуть, ви посварилися з тіткою? — здогадався Герберт, знову обриваючи політичне патякання сусіда.
— Ага, — кивнула дівчина.
— Чому?
— О, на це багато причин! Сьогодні тітка послала мене на Хрещатик, 25, де вивішено дошки з новинами. Я й вирішила — коли вже вийшла з дому, то чому б мені не зайти до Маргарити. Це моя подруга. Вона мені й каже: давай зробимо модну зачіску! — Марта показала обрізані спереду локони, які вона вже встигла підкрутити. Решту волосся було дбайливо зібрано у вузлик на потилиці. — Отже, мені дісталося й за те, що затрималась, і за непристойну поведінку, бо ж, на думку Валентини Семенівни, все модне — вульгарне.
Поки дівчина безтурботно щебетала й показувала свою нову зачіску, мозок чоловіків виявив спільну рису — цілковите несприйняття теми Мартиного монологу. Вони лише зачудовано спостерігали за її пухкими губами, блиском очей і ямочками на гладенькій поверхні щік. Слова пролітали повз, немов мелодія віртуозного тапера в кінематографі. Тільки, на відміну від кіно, дівчина мала колір, об'єм і навіть запах. Приємний дражливий запах молодості.
— ...А я їй і кажу, як мене Маргарита вчила: я, мовляв, вільна жінка! — завершила свою розповідь Марта.
Іван весь спалахнув:
— Твоя тітка не розуміє, в якому часі ми живемо! Справді, жінка зараз повноцінний член будівництва нової держави. Тоді як розкладаються старі буржуазні правила життя, відбувається повсюдна її емансипація! Як звільняється селянин від пана, а робітник від капіталіста, так і жінка скидає кайдани домашнього рабства! — В молодому червоноармійцеві прокинувся вже натренований революційний трибун.
Втім, Іван отримав сьогодні не дуже вдячну аудиторію. Герберт слухав казенні фрази свого сусіда радше з ввічливості та обережності. На жаль, зморене інтелігентне обличчя погано приховувало його думки і почуття. Легка іронія так і крутилася на кутикові губ.
Марта ж слухала в піввуха. Їй було байдуже до політики. Її більше тішили нові враження, обличчя, всілякі цікавинки, що дозволяють відчувати смак і гостроту життя. Але свою неуважність вона компенсувала широкою посмішкою і бісиками карих очей.
Лише після проголошення невеликої промови Іван раптом збагнув, що Мартин учинок було продиктовано не політичними, а естетичними міркуваннями. Тому після паузи вже тихше, навіть трохи зні-чено, додав:
— Але, Марто, тобі також слід розуміти, що нова жінка повинна мати щось інше в голові, ніж зачіска.
— Що зроблено, те зроблено, — закрила тему дівчина, яка хотіла б почути комплімент або схвалення, а не нудні повчання. Їй їх і так вистачало.
Але Іван не вгавав:
— Для чіткої аргументації своєї позиції тобі необхідно читати правильну літературу, підвищувати свою класову грамотність, так сказать! Якусь книжку і я міг би тобі дати...
— Ну, поживемо — побачимо, — невизначено відповіла Марта.
2
Ночами стій в черзі по хліб.
У місті не тече вода по трубах,
Не мився ти вже десять діб,
І не тріщать дрова в холодних грубах.
Будь сам собі кравець і швець.
Нема електрики — здобудеш лою;
Маленький світить каганець
У неопаленім твоїм покої.
Попробуй вірша настрочить
Чорнилом, що в чорнильниці замерзло,
І гнів у нього перелить.
На шмаття душу біс тобі розтерзав.
Щодня міняєш на харчі
Десь на Євбазірушники й обруси.