Чомусь парадні двері були зовсім не естетично, наглухо забито простими дошками, і Марті з Гербертом довелося заходити з чорного входу. Потім вони піднялися сходами повз чудернацькі узори кованих перил, якими жінка не могла не замилуватися.
— Ліфт не працює, але нам тільки на другий поверх, — пояснив Герберт.
Врешті вони опинилися перед масивними дубовими дверима п'ятикімнатної квартири, біля яких було причіплено дзвінка й записку із поясненням, скільки разів треба дзвонити, щоб викликати відповідного мешканця. Але замість самого ґудзика зі стіни вигулькували два електричних дроти, які гість повинен був з'єднувати.
Досі Марта жила у старенькому будиночку з вбиральнею у дворі, без права користування кухнею, зате з окремим входом, який вони ділили на двох із Сашею. Тому зараз жінка з цікавістю розглядала деталі нового для себе побуту.
Передпокій був просторий, оббитий темним деревом. Високо вгорі плелося мереживо рослинного орнаменту й екзотичних птахів, утворюючи широке полотно розписаної стелі. По праву руку від входу ішли вряд масивні дерев'яні шафи. До коридору вели врочисті двері з вітражами на дві половини й квітчастою різьбою угорі.
— Ходімо вже! — сказав нетерпляче Герберт, коли Марта затрималася на вході.
— А що з дверима?
— Ти про скло? Це такий спорт у сім'ї Остапченків -бити скло, — відповів сердито Герберт. — Тут іще лишилося кілька шибок для дурних малих і п'яних дорослих. Думаю, найкраще — це забити дірки диктом і не мучитися.
Молоде подружжя увійшло до темного коридору, штучно звуженого всіляким мотлохом: скринями, шафами, кошиками і коробками. Лунко цокаючи підборами по запилюженому зачовганому паркету, Марта тільки й встигала, що вивертатися від нових загроз для своїх колін і тонких шовкових панчіх. Але все-таки з прочинених дверей вона почула напружене шепотіння, яке свідчило, що їхня з Гербертом поява не пройшла непоміченою:
— Він цю лахудру з вулиці взяв. Гуляща вона.
Марта пришвидшила крок і глянула на спину Герберта, який ішов коридором попереду неї й ніс в одній руці її валізу, а в іншій — в'язку книжок. Подумала, чи він почув, чи ні. Вирішила, що мусив зловити ці різкі слова, але якщо й так, то зробив вигляд, що нічого не помітив.
Дівчина зітхнула, розуміючи, що пристосовуватися до нового способу життя їй доведеться самій.
Коли молодята зайшли до кімнати й двері, скрипнувши, зачинилися за ними, Марта оглянула просторе, але по-холостяцьки незатишне помешкання й запитала:
— У тебе кімната з правом користування кухнею?
— Так, звичайно. Але я там ніколи не був. Перебивався так. Примус, як бачиш, стоїть у кімнаті. А обідаю, як правило, в їдальні.
Жінка сіла на хвилинку на край стільчика, боязко роззираючись навколо. Все навкруги здавалося їй чужим і ворожим. Герберт теж ніяковів і не знав, що тепер з Мартою робити. Але вже за якісь півгодини його молода дружина переодягнулася, пов'язала великого фартуха і заходилася чистити, мити, видраювати, складати, прибирати. Зрозуміла, що тут залишиться тільки в одному випадку — якщо зможе підпорядкувати простір під себе.
Герберт тепер не знав, куди подітися самому. Його трохи дратувала перебудова його холостяцького помешкання. Він сподівався отримати красуню-дружину, а не войовничу прибиральницю з купою власних речей. Він то сідав біля столу читати книгу, рядки якої, звісно, не лізли в голову. То забирався, за наполяганням Марти, з ногами на ліжко, відчуваючи себе при цьому маленьким хлопчиком. То сором'язливо тупцяв, ніби пританцьовував, навколо дружини.
Врешті, коли Марта дісталася загального коридора, не витримав і роздратовано запитав:
— Ти завжди була така чистоплюйка?
— А що? — жінка поглянула з-під лоба, здмухуючи пасмо волосся.
— Ти ж із села! — вирвалося у чоловіка.
— Вибачай, але у нас таких гадючників ніколи не було!
Спершу Марта була втішена, що у квартирі є ванна із вбиральнею. Але радість була передчасною: сусіди ще досі не могли вирішити, яким чином місця громадського користування слід прибирати. Тому стан ванної кімнати був жахливим: на стелі, затягнутій павутинням, проступали сліди від неодноразових потопів. Унизу чомусь завжди стояла калюжа. Відтак справляти природні потреби доводилося, балансуючи на двох дошках, настелених на підлозі.