Жінка обернулась, і він продовжив:
— .а я не мог ехать, когда Россия гибнет! Но мне грех на него жаловаться — он же мне жизнь спас! Против троих пошел, а потом на своих плечах девять верст нёс... Ладно. Простите меня, не смею вас задерживать.
— А ви де весь час були?
— На Соловках! Где ж еще! — відповів, і на них боязко почали зиркати й оглядатися люди.
Удома Марта витрусила маленьку скриньку з прикрасами і на дні дістала пожовклий зім'ятий листок паперу. Обережно розгорнула, щоб не порвати, й швидко пробіглася очима по довгому списку, написаному дрібним почерком Тимоша з розгонистою рискою літери «р». Біля кожної з позицій стояла маленька крапочка -відмітка Марти про те, що книжку прочитано. Ось вона — маленька родзинка її хаотичної самоосвіти.
На мить вона занурилась у спогади. Згадувалося спільне читання з Маргаритою: від сентиментальних «Записок інститутки» Лідії Чарської до книг Михайла Арцибашева.
Після того, як пішла на власний хліб, дівчина щось почала купувати сама. Особливо їй подобалися гарно ілюстровані книжки з історії культури й мистецтва. Читаючи про чужі народи, вона не переставала дивуватися їхнім відмінним звичаям, а надто вбранню. Ще одним відкриттям стало те, що й тут, в Україні, в різні часи люди носили різний одяг.
Розглядаючи старовинні малюнки, ілюстрації та гравюри, Марта силувалася вгадати, що то за тканина і як її скроєно.
Час від часу вона поверталася до списку Тимофія і знаходила рекомендовані ним книжки. Коли у переліку лишилося лише кілька позицій, вона збагнула те, як хлопець його складав. Спочатку він писав назви, ретельно підбираючи авторів і твори, щоб вони відповідали віку п'ятнадцятирічної дівчинки. Але згодом захопився і почав писати все, що йому самому подобалося найбільше.
Подружнє життя подарувало Марті знайомство з бібліотекою Герберта. Книги її чоловік любив, а найбільше — їх оправляти. На цьому його впорядкування бібліотеки закінчувалося. Книжки в нього були розкидані по всій кімнаті: більшу частину було складено у невеликі диктові скриньки, а те, що не вмістилося, лежало на підвіконні, під ліжком, на столі і навіть під ним.
На початку сімейного життя Марта тверезо переглянула свої пожитки і, спродавши якісь непотрібні предмети розкоші (визначення Герберта, яке стосувалося передусім патефона з платівками), придбала у «колишніх» на Євбазі книжкову шафку. Після чого почалася довга епопея укладання книжок за темами і в алфавітному порядку. Тоді вона ще не працювала в установі й днями сиділа над книжками. Процес ускладнювався головним чином тому, що Марта перед тим, як покласти книжку на належне їй місце, відкривала її, дивилася, чи відомий їй автор... Гортаючи, зачіпалася за якийсь абзац і починала читати.
Герберт, якому по приході з роботи доводилося перестрибувати через розкидані по всій підлозі книжки, звісно, сердився. Але Марта не зважала на його буркотіння.
Чоловік, як тільки з'являлися гроші, за давньою, ще сімейною традицією, купував книжкові новинки. Але давно вже їх не читав. Вечорами він або готувався до уроків і лекцій, або вивчав фахову літературу.
Складалося так, що Герберт купував книжки й оправляв їх, а Марта розрізувала й читала.
Київ, травень 1929 року
1
У ту суботу холодного травня 1929 року, коли так неохоче в місто входила заспана весна, Марта йшла з Євбазу. Цієї ночі вона ночувала не вдома, а у Валентини Семенівни, чиє здоров'я останнім часом різко підупало. Додому жінка заходила лише для того, щоб захопити пайовий крохмаль, який нещодавно дістав Герберт. Марта довго сушила собі голову над тим, що з ним робити, а потім їй сусідка порадила — віднеси на базар, продай чи виміняй на щось потрібне.
Брела поволі, важко переставляючи ноги. Була настільки стомлена, що навіть не завважила, як поряд загальмувало і посигналило авто.
— Марто, агов! Своїх не пізнаєш! — почувся бадьорий оптимістичний голос, і серце від несподіванки лунко тьохнуло. Жінка обернулася й побачила того, кого хотіла б зустріти зараз найменше, — Володимира.
— Чого не вітаєшся? — запитав він. — Давай підвезу. Бачу, ти себе навантажила.
— Привіт. Та не треба, я якось сама, — відповіла Марта. Коліна чомусь зрадницьки тремтіли.
Володимир вийшов з автомобіля і підійшов до неї.
Всупереч її несміливим запереченням, він взяв у неї з рук пакунки й торбу і поклав на заднє сидіння авто. Гарний коверкотовий костюм міцно облягав його широкі плечі, й Марта мимоволі замилувалася ним. Не так часто зараз можна побачити дорогий одяг. А щоб він сидів на зграбній спортивній фігурі — то й поготів.