Выбрать главу

Марися. Ти мене любиш?

Микола. Умру без тебе!

Марися. I я люблю тебе так само i нi на кого не промiняю. Слухай же мене. Корися батьковi свойому, та тiлько сватать Юльку не спiши! Проси його, щоб пiдождав, поки її ти сам не розпiзнаєш, — вiн тебе любить i згодиться! А я чим часом роздивлюсь, прислухаюсь i розмiркую, що робить.

Микола (кидається до неї). Марисю! Ти мiй розум, моє серце, мої очi! Дай поцiлую тебе за пораду!

Марися. Тепер нам не до того! Iди додому краще, щоб нас тут не зуспiли, — тодi й замiри нашi розлетяться…

Микола. Iду, iду, Мариночко моя! А ввечерi ж ми зiйдемось знову?

Марися. Жди мене пiд яблуньою у садку.

Микола. О, коли б мерщiй зайшло сьогодні сонце! (Пiшов).

ЯВА IV

Марися, потiм Палажка.

Марися (одна). Так от яке зуспiло мене горе! Дворянина батьковi в зятi схотiлось. О боже мiй! Та де ж на всiм широкiм свiтi знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мiй Микола? I я? Кого так щиро полюблю, щоб промiнять його, забуть? О, нiкого, нiкого! Краще смерть, нiж замiж за другого!..

Входе Палажка.

Мати! Вони, певне, не знають нiчого… Мамо!

Палажка. Чого, дитино моя?

Марися. Що в нас робиться? Чом батько вiд Миколи старостiв не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його, що вiн буде мене сватать, i ви самi тому радiли…

Палажка. Ох, дитино моя! Не пристало тобi тепер iти за Миколу. Батько каже, що ми в дворяне вийшли — панами стали, а Микола не дворянин i через те нерiвня тобi.

Марися. Нерiвня?.. Боже мiй! А хто ж нам рiвня? Хiба хочете, щоб я дiвкою посивiла?

Палажка. Не журись, дочко, не посивiєш — жених є… гарний… i чин має.

Марися. Є?! Хто?

Палажка. Отой судейський, що приїздив до нас з Стьопою на маслянiй… Ти йому уподобалась… Пам'ятаєш? Що грав на гитарi i спiвав… Чин великий на ньому… ростиратор, либонь…

Марися. Мамо, голубко моя! Я вже давно люблю Миколу, а того судейського тiлько раз бачила, не знаю його — i знать не хочу.

Палажка. Ох, не завдавай же i менi жалю! У мене у самої серце болить за Миколою, я сама його люблю… та що ж нам робить, що нам робить, коли тепер не приходиться тебе за простого вiддать, бо ми в дворяне вийшли.

Марися. Мамо! Жили ж ми перше без дворянства, i всi були щасливi!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мiй вiк молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров, — не губiть мене, вiддайте замiж за Миколу. Я не хочу буть дворянкою! Краще жить на свiтi щасливим мужиком, нiж нещасним паном, — це всяке знає!..

Палажка. Правда твоя! Ох, правда, моя добра ти, моя розумна дитино!.. Ти побалакала зо мною, i в мене наче полуда з очей упала. Сама бачу, що дворянство нам бiду робе. А почну батьковi казать, щоб не видумував нiчого, щоб жив по-старовинi, — то закричить, затопа ногами, почне читать менi якiсь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зiб'є з пантелику, i я думаю: може, ми й справдi вже дворяне, — i починаю по-панськи привчаться, i самiй тодi хочеться тебе за благородного вiддать замiж!.. Тепер не знаю, що й казать, що i робить, вимучилась зовсiм i одурiла. От вже другий день ходжу до Сидоровички, вчуся дворянським звичаям, щоб прийнять жениха, бо вiн сьогодня i приїде.

Марися. Сьогодня?! Мамо! Уговорiть же татка, щоб не губили мене!

Палажка. Ох, не можу, дочко, не можу, тiлько посваримось, дитино моя, а товку не буде! Ще й поб'ємось на старiсть, бо вже два рази мало-мало не бились…

За коном голос Мартина: «Сюди, сюди, помалу тiлько!»

Батько iде!.. Ходiм звiдцiля. (Пiшла).

Марися. Що менi робить?.. Ще батьковi упаду в ноги… (Пiшла).

ЯВА V

Мартин, а за ним хлопець вносить п'яльця; потiм Марися.

Мартин. Отут, хлопче, постав та й iди собi.

Хлопець ставить п'яльця на мiсто i виходить.

П'яльця! I нехитра штука, а зараз красу господi придали. Якось аж веселiше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обiщала показать, спасибi їй. От i благородна кума в пригодi стала! Кумiв завше треба вибирать значних i благородних! А як, бог дасть, Марися вийде замiж, то первого онука он як охрестю: кумом вiзьму полковника Лясковського, а за куму — генеральшу Яловську.