Входе Марися i пада йому в ноги.
Що це?!
Марися. Не губiть мене, не топiть мене — я у вас одна!
Мартин. Ото господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобi?
Марися. Не вiддавайте мене замiж за того жениха, що приїде з города, — я його не люблю, я за нього не хочу…
Мартин. Як?! За благородного чоловiка не хочеш? За кого ж тебе тодi вiддать?
Марися. Вiддайте мене за Миколу.
Мартин. Свiт навиворiт. Панночцi — мужика забажалось!.. Не смiй менi про це й заїкаться!
Марися. Я люблю Миколу, i вiн мене любить, ми будемо щасливi…
Мартин. Що то за слово таке — любить? Кажи менi, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?
Марися. Я не вмiю розказать… Я…
Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб'ячi химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любовi нема на свiтi!..
Марися. Я собi смерть заподiю, коли…
Мартин. Не сердь мене, бо я порву на собi всю одежу!.. Чуєш?.. Здурiла дiвка, ще й не розглядiла добре благородного жениха, а вже єретується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пiшла б за нього, — от приїде, то побачиш!.. А про Миколу i не думай! Та я скорiще вб'ю тебе, нiж вiддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дiтки! Ти для них пiклуєшся, побиваєшся, з шкури лiзеш, а вони, замiсть дяки, серце тобi надвоє роздирають! Мало менi муки з Красовським i так, та ще тебе вiддам за мужика, щоб вiн зуби скалив?.. Iди! Жених, може, вже з гори з'їжджає… Iди одягнися менi у нове плаття, а цих речей щоб я бiльше не чув!
Марися. Тату?..
Мартин. Який я тато? Що то за тато?
Марися. Папiнька!
Мартин. I слухать не хочу! Iди роби, що велять.
Марися пiшла.
Не знає свого щастя; сказано: молоде — дурне… Ох, дiти-дiти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хлiб їли… Якби-то знали… тодi б ви зрозумiли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого менi це коштує?.. Колись подякує.
Входе Омелько.
Їдуть?
Омелько (задихався, не може говорить). Ї-ї-ду-уть!
Мартин. Чого ти так засапався? Сопеш, як пiдпалений кiнь. Далеко?
Омелько. Ху-ху-ху!.. Утомився…
Мартин. Ти ж конем їхав?
Омелько. Де там! Упав, к бiсовому батьковi, з коня…
Мартин. Я ж кажу, що так!.. Далеко?
Омелько. Нi, зараз за могилою i впав! Тiлько що вилiз на Рака, а…
Мартин. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?
Омелько. Та, мабуть, уже близько бiля двору.
Мартин. Ти ж бачив, хто їде?
Омелько. А хто ж? Трохим їде — нашими кiньми i нашою натачанкою…
Мартин. А в задку сидить хто-небудь?
Омелько. В задку?.. Не примiтив!
Мартин. Чого ж ти бiг, бодай ти луснув! (Iде до вiкна).
Омелько. Чисто колiно збив, болить, як печене, прибiг попереду, а вiн ще й лається!.. Чорт на тебе угодить… (Пiшов).
Мартин. Вiн… Жених!.. (До дверей). Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщiй! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Вiдчиня середнi дверi).
Входе Нацiєвський, з гiтарою в руках, у шерстянiй накидцi. Мартин iде до дверей, розставивши руки.
Милостi прошу, дорогий гостю!
Нацiєвський кладе гiтару на стiлець. Обнiмаються i цiлуються.
Завiса.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Декорацiя та ж.
Омелько i Трохим вносять стола.
Омелько. То це жених нашої Марисi, сьогодня й заручини?
Трохим. Еге. Дорогою вiн мене частував бiля кожного шинку, — гарний панич!
Омелько. Вiн же й мене частував тодi, як чоботи i кобеняк украли, бодай йому…
Трохим. I що вони там роблять, тi судейськi, — такого їх, як галок восени?
Омелько. Бумаги, каже, пишуть.
Трохим. Нащо ж тi бумаги?
Омелько. На продаж. Продають.
Трохим. Та хто ж їх купує, кому вони потрiбнi, хiба на цигарки?
Омелько. Виходить, є такi люде, що купують. От бачив повiреного, що приїздив? Конi, як змiї, тарантас блищить, фурман, наче коробейник Улас!.. Бачив? Отже вiн бумаги продає. Його фурман дав менi на цигарку легкого тютюну i розказував, що, каже, його пан якiсь бумаги пише i продає людям, що кому потрiбно, з того й хлiб їсть, i будинок має у городi. От i наш пан, каже, купив якiсь бумаги у нього на Красовського, а Красовський, каже, довiдався, приїздив аж у город, заплатив дорожче, i вiн продав йому бумаги вже на нашого пана. Так i торгує!