Нацiєвський, а потiм Мартин i Палажка.
Нацiєвський (один). Любить другого… Положим, єжелi только любить, то це крупний пустяк, но єжелi любов з фiналом… Це для меня мучiтєльно будить i позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми i ето разузнаєм; а отказаться i перед вiнцем можна… Как би я не вскочiл у корито!
За коном голос Мартина: «Так я хочу!» Голос Палажки: «А я не хочу!»
Голос отца i матерi… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, iдуть! Сховаюсь. Де б же?.. Тут нема мiсця… А, в етой комнатi, де спав, бiля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пiшов).
Входять Палажка i Мартин.
Палажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумiв!..
Мартин. Цс-с! Дурна! (Iде на пальчиках до дверей i загляда). Нема. Пiшли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом вiзьмемо Лясковського, — чоловiк значний i нужний, а кумою буде генеральша Яловська — вона крижмо хороше дасть…
Палажка. Та кажу ж тобi, що я не хочу нi Лясковського за кума, нi Яловської за куму.
Мартин. У Лясковського дiтей нема, багатий, вiн i дитину воспитає по-дворянськи.
Палажка. Якраз! Такий скупий та буде вiн тобi пеклуваться про чужу дитину? Менi страшно на нього й глянуть. Краще ми вiзьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.
Мартин. От вигадала! Ну, Трщинська ще нiчого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого вiд нього можна сподiваться для хрещеника?
Палажка. I нiколи ти менi не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвiєм, а ти уваж за кумiв.
Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан.
Палажка. Та нехай же тобi чорт, коли так! Вибирай собi сам кумiв, нiчого було й питать мене! (Iде назад).
Мартин. Куди ж ти, стривай!
Палажка. Нiколи менi, через тебе порося ще перепечеться! Бери собi кого хочеш. (Пiшла).
Мартин (іде за нею). Ти ж розмiркуй… Нiчого в чинах не тяме (Пiшов).
Входить Нацiєвський, з накидкою в руках, а потiм Омелько.
Нацiєвський (надiва накидку). Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тiлько сватаю дiвку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Нi, шукайте собi дурнiщого. (Бере гiтару пiд полу). Давай бог ноги вiд такого шлюбу. Пiду наче у проходку i — поминай, як звали! (Хоче йти).
Входе Омелько.
Омелько. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босi, тепер тепло…
Нацiєвський (набiк). От тобi й маєш! (До Омелька). З якої статi? Для якої надобностi?
Омелько. Та я достав трохи галанської сажi, то почистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив i письмоводителевi, i…
Нацiєвський. А!.. Не нужно, брат. Скажи менi, чи тут є корчма?
Омелько. А як же без шинку? Отут зараз за мiстком… Без шинку не можна.
Нацiєвський. То я пiду трохи пройдусь, а кстатi у мене є дiло до жида… (Пiшов).
Омелько (один). Похмелиться пiшов… I не диво! У чоловiка голова трiщить пiсля вчорашнього, по собi знаю. А нашi завели сварку за кумiв. Ну й чуднi! На тройцю ще тiлько весiлля, та, може, й дiтей у Марисi не буде, а вони вже збираються хрестить онука!.. Старий хоче кумом полковника, а стара — капитана! I таке пiдняли, що страх! Стара вже двiчi за качалку хапалась!..
Входять Мартин i Палажка.
Мартин. Ну, годi, ну, не сердься, душко, а то ти i при гостях надмешся, як гиндичка!.. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…
Палажка. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь… Натомилася з обiдом, а тут ще й через сварку… Ну, обiд, слава богу, готов…
Мартин. А ти чого тут виснеш?
Омелько. Та я достав галанської сажi, хотiв паничевi чоботи почистить, а вiн пiшов у корчму…
Мартин. Чого?
Омелько. Похмелиться.
Мартин (пiдступа до нього). А ти почiм знаєш? Га? Хiба вiн тобi казав, що йде похмелиться? Звiдкiля ти це узяв?
Омелько. Та я так догадуюсь, а вiн казав — дiло є до жида.
Мартин. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобi зубiв не повибиваю за твої речi, то не я буду!.. Так i ляпнеш, що в голову влiзе. У чиновникiв у кожного є дiло до жида! Бiжи поклич його зараз, скажи — гостi збираються, будемо обiдать. А Марисi не бачив?