Степан. От наказанiє господнє!.. Не знаю, як i признаться тепер батьковi!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
Марися. Не кажи, не кажи батьковi, борони боже! Вони зараз i вмруть, як ще довiдаються, що й ти не служиш. Пiсля скажеш…
Степан. А мати ж де?
Марися. Пiшли до дядюшки Гервасiя просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завше слухали — i посварились…
Степан. А за що ж уже з Гервасiєм папiнька посварився?
Марися. Багато говорить, я тобi послi розкажу, — а тепер iди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тiлько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послi…
Степан. У мене аж ноги стали труситься… Стiлько бiди кругом, що й… (Махнувши рукою, пiшов у боковi дверi).
Марися, а потiм Микола i Степан.
Марися (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокiй i мир у нашу сiм'ю! Так уже вимучились всi, що, здається, i умерти було б краще, нiж щодня турбоваться i не бачить краю всiм бiдам i напастям! На дядюшку Гервасiя уся надiя… Чи ублагають же то його мати?
Входе Микола.
Ну що? Мати у вас?
Микола. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув i побiг мерщiй тобi сказать про цю радiсть! Може, й нам щастя знову усмiхнеться!
Марися. Слава богу!
Микола. Здається, i Степан приїхав?
Марися. Приїхав, вiн у батька.
Микола. То я зостанусь…
Входить Степан.
Степан. Iди, Марисю, папiнька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.
Микола (поцiлувавшись). А що, як батько?
Степан. Хоч i не питай!.. Змарнiли зовсiм.
Микола. Ти ж надовго приїхав?
Степан. Зовсiм!
Микола. От i чудесно! I який же я радий, що ти зостанешся у селi! Знов затоваришуєм.
Входять Палажка, Гервасiй i Протасiй.
Палажка. Стьопа! (Обнiма i цiлує його). Що? Бачив батька?
Степан (зiтхнувши). Бачив.
Палажка (через сльози). Як смерть… як смерть.
Гервасiй. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
Степан. Здрастуйте, Гервасiй Семенович! Протасiй Матвiйович!
Гервасiй. Здоров, козаче, здоров!
Чоломкаються.
Протасiй (чоломкається). Як же служебнi дiла?
Гервасiй (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
Микола. Почув, що Степан приїхав.
Палажка (до Гервасiя). Заходьте ж, Гервасiй Семенович, прямо сюди.
Гервасiй. Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.
Палажка. Ну-ну, добре, я скажу. (Пiшла).
Гервасiй. А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
Степан. Де там! Я вже не служу, Гервасiй Семенович.
Гервасiй. Ну?!
Степан. За штатом остався.
Гервасiй. О?! Чув, чув, — менi казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишнiй! I нащо тобi та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
Степан. Два годи нiчого не получав, а оце на третiй, по розкладцi, два з половиною у мiсяць назначили.
Гервасiй. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловiк два годи дурно сидить, а на третiй у мiсяць получа два з половиною!!
Протасiй. Я ще, як служив у покiйного землемiра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, вiн жив у Трахтомировi,{18} на Дворянськiй вулицi, в будинку… дай бог пам'ять… в будинку графа…
Гервасiй (маха рукою на Протасiя i перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсiм одурiв старий: робiтниковi плате на своїх харчах тридцять рублiв, а сина, замiсть того щоб привчать до хазяйства, вiддав у службу — байди бить!.. Тепер не тi часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. I все то дворянство наробило. I батька треба збить, щоб вiн з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство пiде прахом, а чиновника з тебе не буде…
Степан. Та я вже набив руку, Гервасiй Семенович, деякi бумаги i сам умiю писать…
Протасiй. Покiйний землемiр Кацавейченко…
Гервасiй (не слуха Протасiя, до Степана). Плюнь ти на це дiло! Батько старий, слабий, а одному синовi, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канцiлярiях i за два з половиною в мiсяць тратить здоров'я, зводить готовi грошi на одежу, на харчi… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так i вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить пiд старiсть? От i тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадiдiвське рукомесло.