Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасiя, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хлiба останемся…
Марися. Рiдний мiй, дорогий тат… папiнька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, i знову будем жить весело, як колись…
Боруля шука очима Степана.
Степан. I я, папiнька, не хочу дворянства…
Мартин. I ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зiтхає). Всi не хочуть… Хлопи… хлопи!.. (До Палажки). Пiди, душко, принеси палятурку, там у мене пiд подушкою…
Палажка пiшла.
Нехай Омелько принесе соломи i затопе грубку.
Марися пiшла, а через яке время вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку i пiдтоплює.
Потухне послiдня iскра вiд бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!
Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв'язує.
Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. I це все спалить?.. (Читає крiзь сльози). Отношенiє Дворянского депутатського собранiя от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанiї рода Борулi в дворянствi. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадiда. Пiдписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита). Отношенiє Казенной Палати о несостоянiї рода Борулi в подушнiм окладi… (Говоре). Скрiзь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копiя свидетельства дванадцяти дворян, що весь рiд Боруль завше вiв род жизнi, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху i внизу двi пушки…
Омелько. Пiдпалив, горить!
Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти пiдпалили у пеклi, — поспiшаєш! I своїми руками спалить дворянськi достоїнства?.. Не можу!..
Гервасiй (хоче взять). То давай, я спалю.
Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, i грамоту прапрапрадiда, i атестат…
Гервасiй. Щоб знов розсвербiлось дворянство? Та не будь дитиною, пали!
Мартин. А! Ну, пiдведiть мене!
Пiдводять.
(Вiн бере бумаги, робе два ступнi до грубки i стає). Не можу! Руки тремтять… у серце шпигає…
Омелько. То вiддайте менi, пане, на цигарки!
Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянськi бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.
Омелько. Та що ж я таке сказав?
Мартин. Мовчи! Бо я тобi з носа печерицю зроблю!
Омелько. Поки зберетесь, то воно й погасне. Пiду ще соломи внесу.
Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобi й чина не дадуть?
Гервасiй. Та вiн i так не служить, його оставили за штатом, — земський суд скасували, тепер такi чиновники не нужнi.
Мартин. Як?!
Степан. Так, папiнька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловiк оставили за штатом.
Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведiть мене!!
Ведуть.
За шта-том!.. (Кида бумаги в пiч). Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає). Пустiть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собранiє, у сенат поїду… (Пiдбiга до печi). Згорiли… Тисяча рублiв згорiла, половина хазяйства пропала, i все-таки — бидло! (Тихо плаче).
Палажка. Годi, старий! Слава богу, що дворянство згорiло! Тепер будемо жить по-старосвiтськи…
Степан i Марися (цiлують його). Папiнька, заспокойтесь!
Мартин. Не кажiть на мене тепер папiнька, кажiть татко!
Гервасiй. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дiтей, вони любляться, а ми на весiллi забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унукiв наших добре вчили, то й будуть дiти їх дворяне!
Мартин. Я з радiстю! Iдiть, дiти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчiть, вчiть дiтей своїх,
Марися i Микола обнiмають Гервасiя, Палажку, цiлуються з Степаном.
щоб мої онуки були дворянами.
Протасiй. А я вам на цей случай розкажу цiкаву рiч… Лiт тридцять тому назад…
Гервасiй. Нехай на весiллi кому-небудь розкажеш.
Протасiй. Га?
Гервасiй. Кажу, на весiллi кому-небудь розкажеш.
Протасiй. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасiя, то прямо i рота не роззявляй…