Гервасiй. Далеко ходить! Красовський вчений, лiкар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порiвняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, — вiр менi, що як будеш отак роздувать свiй гонор, то Красовський з'їсть тебе!..
Мартин. Подавиться, пане Гервасiю, подавиться — я глевкий!
Матвiй. Глядiть, щоб вiн вас не пiдпiк, ха-ха-ха!
Гервасiй. Що ж ти тепер зробиш? От вiн не хоче, щоб ти сидiв на його власностi, — i вибирайся! А сам не пiдеш — пiд руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всiм збiжжям! Що там рiвняться!..
Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадiдiвського грунту?! О-о!.. Та хто посмiє? А стрiчний iск, а апеляцiя? Я його ще в острог посадю за обiду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло i яке теля мiй син!
Гервасiй. Ти ослiп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш i все-таки нiчого не доб'єшся, i Красовський тебе випре звiдцiля!
Мартин. Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як i вiн. (Б'є себе в груди). Уродзоний шляхтич Мартин, Генадiєв син, внук Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасiєва, Боруля з сином Степаном, герба Тшiвдар!.. О, стокроць дяблiв[2] його мамцi i його татковi!
Гервасiй. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звiдкiля, що означа те слово Тшiвдар, ти сам не знаєш.
Мартин. А нащо менi знать? Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства!
Гервасiй. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всi шляхтичi i всi дворяни, тiльки щабльовi.
Матвiй. Ха-ха-ха! Щабльовi? Як-то, пане Гервасiю, щабльовi?
Гервасiй. Такi, виходить, маленькi, що повипадали крiзь щаблi своїх не вшитих лубками возiв i розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!
Матвiй. Ха-ха-ха!
Мартин. Може, ти й щабльовий, i голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не вiриш? У мене є копiя з протоколу депутатського собранiя, коли хочеш — покажу. Я i сам не знав, а тепер довiдався, що прапрадiд мiй був стражником таможеного скарбу i на його бумагах пiдписаний сам суперетендент Севастян Подлевський… от що! I у Красовського не кращi бумаги.
Гервасiй. Що там бумаги! Красовський на лiкаря вивчився, то йому i шляхетство пристало. Тепер вiн їздить у калясi, його вже крiзь щаблi не протягнеш, а бумаги — тьфу! I в мене було їх доволi, а тiлько я переконався, що нам дворянство так личить, як коровi сiдло.
Мартин. Може, ти й корова; а мiй прапрадiд…
Гервасiй. Був стражник? Чув! А мiй був пiдкоморий!
Мартин. Твiй пiд коморою тiлько сидiв, то iнша жеч…
Гервасiй. А твiй стерiг тiєї самої, комори, де мiй сидiв?
Матвiй. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулi — кєди нєма нiц в шкатулi!..[3] Краще, пане Мартине, вiддайте Марисю за Миколу та зап'ємо могорич!
Мартин. Нi, пане Дульський… У мене, слава богу, є i в шкатулi… Я на другiй линiї…
Гервасiй. Вiн дворянин!
Мартин. Щоб ти знав!
Гервасiй. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотнi дворяне, то…
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умiєш тiлько молитви читать, та й то по-батькiвському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю.
Гервасiй. По-батькiвському молитвенику теплiше молиться.
Матвiй. Ну, годi, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нiчого в гаманцi!..
Гервасiй. I справдi! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тiлько глядiть, щоб не чухалися, як дворянство крiзь щаблi випаде. (Iде).
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшитi!
Матвiй. От i не вгадав: думав могорич пить, а пiднесли дулю, — i нiс, здається, не свербiв.
Мартин. Чого ж, милостi просю: сiдайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
Гервасiй. Де вже нам з дворянами за одним столом сидiть. (Пiшов).
Матвiй. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
Матвiй. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умiстi прийшли, умiстi й вийдем… Iще раз скажу: жаль, що ви не вiддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубiяка…
Мартин. Я й сам знаю… так не рiвня по званiю.
Матвiй. До зобачення! (На вiдходi). Може, ще роздумаєте i на тройцю{9} потанцюємо! (Пiшов).