Мартин, а потiм Палажка.
Мартин (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тiлько не на Миколинiм весiллi. Бач, хлоп, пiднiжок пана Красовського! Туди ж, у рiдню лiзе, — умийся попереду!.. Якби не в моїй хатi, єй, наплював би Гервасiєвi у самiсiньку пику за його хлопськi речi… I вiн зо мною рiвняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регiстратор, — тодi милостi просю подивиться, за кого Боруля вiддає свою дочку!.. Ха!
Входе Палажка.
Палажка. Чого це Гервасiй i Матвiй заходили?
Мартин. Гервасiй свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От i слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий i хазяйський син.
Мартин. I хлоп.
Палажка. Такий, як i ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Слiпа!
Палажка. Тьфу! То тобi, мабуть, повилазило.
Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так i вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набiк). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи менi — ти бачила ту бумагу, що Степан привiз?
Палажка. Бачила.
Мартин. I чула, що вiн читав у бумазi?
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи вiддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Дiло шiсть мiсяцiв в герольдiї, не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, а я дочку вiддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається менi, що з'їхав: не велиш нi менi, нi дочцi робить, сам не робиш, понаймав наймитiв, наймичок, хазяйство псується…
Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумiєш, то тобi яснiше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумiєш?
Палажка. Одно розумiю, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довiв до того, що я одружився з простою мужичкою! Нiчого не тяме — як до пенька балакаєш. I казав же покiйний папiнька: женись, сину, на шляхтянцi. Нi, таки погнався за чорними бровами! От i дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так i нема!
Палажка. Божевiльний! Єй-богу, божевiльний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хiба тобi краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, нiж за губернським секретарем-регiстратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж вiн у бiса, той… ростератор?
Мартин. Регiстратор.
Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж бо й є! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степановi на од'їздi — чула?
Палажка. То чом же ти менi не сказав? А то: i слiпа, i глуха — тiлько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?
Мартин. I питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в нiй батькова кров, розбере, не бiйсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хiба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дiтям, хочу обох дiтей пристроїть по-дворянськи!.. Тiлько ти, Палазю-душко, здiлай милость, не супереч менi, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годi! Сiдай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю i… кофiю. Чай я пив i знаю, як його настановлять, то сам тобi розкажу; а кофiю не знаю, як роблять... Пiди ти зараз до Сидоровички — вона зна — i повчися у неї. I розпитай гарненько, як його роблять i коли його подають: чи до борщу, чи на нiч?
Палажка. А коли ж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звiстку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствiя вийдуть.
Палажка. То я ж зараз i пiду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Iди, iди, душко! Та розпитай гарненько про всi звичаї i порядки дворянськi.
Палажка пiшла.
Мартин, а потiм Трохим i Омелько.
Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечiр Протасiя; вiн гарно i багато умiє балакать… А важко i в дворянствi жить: розходу, розходу, — самим уробить якось не приходиться…
Входе Трохим.