Але в автора «Мартіна Ідена» знаходилися сили долати такий душевний стан. Та чи подолав він цю загрозу остаточно? Як вже згадувалося, обставини його смерті наводили й наводять на думку про самогубство. І справді, чи не став фінал цього роману, теж заснованого на автобіографічному матеріалі, передбаченням фіналу його життя? До фінальної сцени роману Лондон залучив свого улюбленого поета О. Ч. Суінберна, що посилило її трагічно-поетичне звучання. У цій поезії, яка стверджувала право особистості на вільне й інтенсивне життя, голосно звучить також мотив, що це життя, сповнене надій і оман, радості й страждань, приводить зрештою до втоми й бажання забутися, невіддільного від смерті, до пошуку забуття у злитті з природою, зокрема з морською стихією. Лондон пише: «Він (Мартін), уже віддавна цим шляхом прямував, а тепер Суінберн підказав йому, що це таки найкращий вихід. Він прагнув спокою, і тут чекав на нього спокій. Він глянув на відчинений ілюмінатор». У голові Мартіна звучать рядки Суінберна, коли він викидається через ілюмінатор і занурюється в морську глибінь: «Позбувшись життєвої мряки, / Бажань, і страху, і надій, — / Тоді складаємо ми дяку / Богам у щирості своїй. / Що не повік життя триває, / Що мертвий вже не оживає, / Що річка втомлена конає, / Віддавшись глибині морській».
Проте до розглянутої мотивації фінал роману не сходить, хоч вона найповніше артикулюється в його тексті. В науково-критичній літературі знаходимо й інші мотивації самогубства героя: соціопсихологічну, як людини, що відірвалася від свого класу й не змогла пристати до іншого; соціофілософську, як трагедії індивідуаліста ніцшеанського складу (її підказував автор, відповідаючи соціалістам); соціоестетичну, як фінал одвічної драми митця у «світі крамарів»; етнопсихологічну, засновану на особливостях ментальності американців і їхнього національного характеру. Історію Мартіна Ідена можна назвати, слідом за відомим літературознавцем М. Гайсмаром, «трагічною американською історією успіху».
Цілком очевидно, що в заключні розділи роману перенесена та духовно-психологічна драма, яку переживав сам письменник і яку розповів у цитованій автобіографічній повісті. Вони ідентичні, можливо, аж до їхніх розв'язок, в їхній основі — втома й тотальне розчарування. Тут варто згадати той духовний і душевний стан, в якому Мартін Іден розпочинає свій рух до нового життя, його монолог, звернений до свого відображення в дзеркалі: «Ти вибрався із цієї твані (попереднього життя — Н.Б.), Мартін Іден, — промовив він, — і тепер протираєш очі перед яскравим світлом, торкаєшся плечима зір, живеш повним життям. Звір у тобі відмирає, і ти відвойовуєш найціннішу спадщину віків у тих, хто нею володіє». Але все це виявляється міражем, і в міру того, як Мартін набуває здатність реально бачити омріяний світ, омана розвіюється, і реальність стає нестерпною для його цілісної натури, схильної до максималізму.
Розчарувавшись у світі, до якого прагнув, Мартін робить спробу повернутися до залишеного світу простих людей і безпосередніх почуттів, який уявляється йому тепер органічним. Однак виявляється, що це повернення для нього вже неможливе. Бійка, яку вчинили його колишні друзі, тільки на хвилю приносить йому відчуття вітальної радості буття, і тут «він зрозумів, що занадто вже звик до самоаналізу, щоб віддаватися всім серцем первісним відчуттям». Дивлячись на Ліззі, дівчину-робітницю, щиру й самовіддану в її любові, «Мартін задумався, що й справді чогось варта правильна добірна мова», власне культура. І автор робить висновок: «Тисячі прочитаних книжок стали між ними стіною (між Мартіном і його колишнім світом — Н.Б.) Він сам засудив себе на вигнання. Блукаючи безкрайніми просторами розуму, він загубив дорогу назад».
Отже, Мартін опиняється між двома світами, і обидва вони виявляються тепер для нього неприйнятними. Він не може лишитися у світі, до якого пробився ціною величезних зусиль, гостро і навіть болісно він відчуває його фальш і нещирість (вони промовисто демонструються нескінченними запрошеннями його на обіди й учти, що викликають у нього «одне невисловлене питання: «Чому ж ви тоді не нагодували мене?»). Однак він не може жити й так, як жив раніше, бездумно поринаючи в каламутні хвилі життя, адже й саме життя стало для нього проблемою.