— Так, — винувато промовив він, — кулаки мої не дуже великі. Зате в плечах у мене сила як у бика, і коли дам кому в зуби, то й у самого руки наче побиті.
Мартін був незадоволений, що сказав це. Відчував до себе огиду, що розпустив язик і плескав казна-що.
— То був дуже сміливий вчинок, коли ви кинулися на допомогу Артурові, чужій вам людині, — мовила Рут, помітивши його збентеження, але не знаючи причини.
Він зрозумів і оцінив її тактовність і, під напливом гарячої вдячності, знову дав волю своєму язикові.
— Це дрібниці, — озвався. — Кожен на моєму місці повівся б так само. Хулігани шукали сварки. Артур їх не займав. Вони напали на нього, а я на них, ну й відлупцював їх добре. Отож у мене подряпані руки, а в декого з них не вистачає зубів. Я не міг стерпіти. Коли я бачу…
Він раптом замовк з розкритим ротом, вражений свідомістю своєї нікчемності, відчуваючи, що він не гідний навіть дихати одним повітрям з нею. І поки Артур удвадцяте розповідав, як до нього на поромі причепилися п'яні волоцюги та як Мартін Іден кинувся йому на допомогу і врятував його, сам Мартін, насупивши брови, думав, що став посміховиськом, і почав ще завзятіше міркувати про те, як йому поводитися з цими людьми. Досі він нічого не придумав. Він був не їхньої породи і не міг розмовляти їхньою мовою. Підроблятися під них? З цього однаково нічого не вийшло б, та й вдача його не лежить до такого. Не було в ньому місця на фальш і облуду. Хай там хоч як, а він буде такий, як є. Тепер він не вміє говорити по-їхньому, однак згодом навчиться. В цьому Мартін був певен. А поки що розмовлятиме з ними своєю мовою, звісно, пом'якшуючи вирази, щоб присутні його зрозуміли і щоб не дуже їх шокувати. Він не показуватиме своїм мовчанням, ніби знає те, чого не знає. Отже, коли брати, говорячи про університетські справи, кілька разів ужили слово «триг», Мартін Іден спитав:
— Що таке «триг»?
— Тригонометрія, — відповів Норман посміхаючись, — частина вищої «матики».
— А що таке «матика»? — було наступне запитання, і цього разу усі чомусь засміялися, дивлячись на Нормана.
— Математика — ну, арифметика, — пояснив той. Мартін Іден кивнув головою. Здавалося, на мить він зазирнув у безмежну глибочінь знання, і те, що побачив, набрало відчутно реальних форм. Надзвичайна сила його уяви абстрактне обернула на конкретне. В алхімії його мозку тригонометрія, математика і вся галузь знання, яку вони обіймали, перетворилася в яскравий краєвид. Він бачив зелене листя й лісові прогалини то залиті ніжним сяйвом, то пронизані золотистим промінням. Далі все повивала пурпурова мла, а за цією пурпуровою млою, він знав, криється чарівне невідоме, приваблива романтика. Це п'янило його, як вино. От де можна випробувати силу й розум, от де світ, який варто завоювати; і вмить з глибини свідомості зринула думка — завоювавши, здобути її, цей лілейно-білий дух, що сидить поруч нього.
Блискуче видиво розвіяв Артур, котрий весь час намагався розбудити в ньому дикуна. Мартін Іден пам'ятав своє рішення. Уперше за весь вечір він став самим собою. Спочатку це виходило дещо силувано, але потім він перейнявся творчою радістю, змальовуючи те життя, яке знав. Він був матросом на контрабандистській шхуні «Алкіон», коли її захопив митний катер. Мартін умів бачити й умів розповісти про те, що бачив. Він змалював бурхливе море, кораблі й людей на морі. Силою своєї уяви він примушував слухачів бачити все його очима. З чуттям справжнього художника він вибирав з-посеред безлічі дрібниць найцікавіше, створював картини життя, що мінились яскравим світлом і барвами, надавав їм руху, захоплював слухачів потоком своєї, хай і невишуканої, красномовності, свого запалу й сили. Часом їх шокував реалізм розповіді і грубі вислови, але неотесаність у його мові незмінно чергувалася з прекрасним, а трагізм пом'якшувався гумором, химерно своєрідними та гострими матроськими дотепами.
І поки він розповідав, дівчина дивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її. Вона дивувалась, як могла такою холодною жити всі ці роки. Їй хотілося пригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так і клекотів силою й здоров'ям. Бажання це було таке сильне, що вона ледве стримувалась. Але водночас щось і відштовхувало її від цієї людини. Відштовхували оті подряпані, брудні від важкої праці руки, на яких у шкіру в'ївся бруд самого життя, і отой червоний слід від комірця, і випнуті м'язи. Його вульгарність лякала її. Кожне грубе слово разило їй слух, кожен грубий випадок з його життя разив їй душу. І все-таки її тягла до нього якась, їй зрештою почало здаватися, диявольська сила. Усе, що було в її душі таке непохитне, враз захиталося. Його життя, сповнене романтики й пригод, розбивало всі звичні уявлення. Життя, до небезпек якого цей юнак ставився з веселим усміхом, видалося Рут дитячою забавкою, якою можна гратися, безжурно тішитись і яку можна й віддати без особливого жалю. «Отже, грайся, — бриніло в ній. — Коли хочеш, пригорнись до нього, обійми його за шию». Їй хотілося осудити себе за ці легковажні думки, але даремно протиставляла вона йому свою чистоту й культурність — все те, що різнило її від нього. Рут озирнулась і побачила, що всі захватно дивляться на нього, слухають його мов зачаровані; вона впала б у розпач, коли б в очах матері не прочитала той самий жах — захоплений, але все-таки жах, і це додало їй сил. Так, ця людина, що виринула з темряви, — породження зла. Її мати помітила це і не помилилась. І вона повірить матері й цього разу, як вірила завжди. Його вогонь уже не грів її, і страх перед ним уже не тривожив.