Важливо зазначити, що у художній творчості Лондона позитивістський біологізм у його спенсерівському варіанті переходить у вітаїзм, апологію життя як вітальної стихії поза її соціальним оформленням. Письменника захоплювала, ледве не гіпнотизувала ця вітальна стихія життя, і поетизація цієї іманентної життєвої стихії проймає усю його творчість, починаючи від «північних оповідань». Ця потужна інтенція проявляється і в романі «Мартін Іден», концентруючись в образі головного героя. Вище вже говорилося про те, як ця сила притягувала Рут до Мартіна, який «наче вулкан клекотів силою і здоров'ям». Не раз згадується в романі про те, як діяла вона й на інших жінок. Самим Мартіном ця вітальна стихія сприймається й осмислюється як сила вселенська, космічна, що єднає його зі світом. Подібним чином, як явище космічної вітальної сили, сприймається він Рут: «Щось космічне було в ньому. Він прийшов, овіяний вітрами безмежних просторів. На обличчі його відбився блиск тропічного сонця, а в залізних м'язах грала первісна сила».
У цих інтенціях і мотивах роман «Мартін Іден» і творчість Лондона в цілому зближується з «філософією життя», яка набула великого поширення в літературі на межі XIX–XX ст., зокрема з ніцшеанством, її найвпливовішою течією. З ним письменник був обізнаний, і воно справило на нього значний вплив, що виразно проявилося в багатьох його творах і в романі «Мартін Іден» у тому числі.
І тут вже необхідно сказати, що світогляд Джека Лондона не відзначається системною цілісністю і є скоріше еклектичним. Спроби звести його до якогось спільного знаменника, вкласти в певну філософську систему або ідеологему, які не раз робилися з різних позицій, не виявилися переконливими, його головними світоглядними складниками є позитивістський біологізм у спенсеріанській редакції, про який уже йшлося вище, соціалізм і ніцшеанство, а вірніше певні його аспекти, що сходять до філософії індивідуалізму, культу сильної особистості «надлюдини». При цьому названі складники виходять на передній план у певні періоди творчості, які мінялися, а то й в одних і тих же творах, складно поєднуючись і переплітаючись. До таких творів належить роман «Мартін Іден», де все це проявилося чи не найвиразніше.
Першою філософською системою, яка була засвоєна героєм і справила на нього глибокий вплив, був спенсерівський позитивізм. «Світогляд цього філософа, — пише Лондон, — здавався йому незаперечним, і для Мартіна зректися Спенсера було однаково, що мореплавцеві викинути за борт компас і карти». Подібним чином учення Спенсера було сприйняте героєм роману (як і раніше автором) тому, що воно відповідало його життєвому досвіду й переконливо витлумачувало його. Боротьба за існування у формах, модифікованих соціумом, у середовищі, до якого з дитячих літ належав Мартін, проявлялася відверто, сказати б натурально, і цей досвід підтверджував правоту філософа переконливіше будь-яких доказів і постулатів. Тому Мартін виявляє таку «відданість» Спенсеру і завзято захищає його як від нападок гостей Морзів, так і від клинів інтелектуалів.
Складніша справа з соціалізмом, до якого Лондон прийшов, уже будучи письменником. Пояснюючи цей прихід у статті «Як я став соціалістом» (1903), він писав, що соціалістом його зробили умови життя й усвідомлення соціальної прірви між багатими та бідними і необхідності домагатися змін на користь бідних. Пік його активності на цій ниві припадає на середину першого десятиліття XX ст.: він бере участь у соціалістичному русі, виступає пропагандистом соціалістичних ідей, пише публіцистичні й соціологічні статті відповідного спрямування, зокрема збірка «Класова боротьба» (1905). Наприкінці десятиліття наступає охолодження до соціалізму, хоч до 1916 р. він лишається членом партії і допомагає їй матеріально.
Це охолодження проявилося виразно і в романі «Мартін Іден», який вийшов 1909 року. Прикметно, що образ Мартіна, який у великій мірі є образом автобіографічним, не ввібрав цей аспект життєвого шляху письменника і його ідейно-духовної еволюції. Навпаки, такий близький авторові герой рішуче відсторонюється від соціалізму, більше того, Мартін виступає проти нього й піддає різкій критиці з індивідуалістичних, ніцшеанських позицій. Соціалізм він тлумачить як сучасну «релігію слабих», котрі наодинці не витримують боротьби за існування і об'єднуються в корпорації, щоб виживати спільними зусиллями. «А я — індивідуаліст, — заявляє він. — Я вірю, що в перегонах перемагає найшвидший, а в боротьбі — найдужчий. Цього навчила мене біологія. Повторюю — я індивідуаліст, а індивідуалізм — одвічний ворог соціалізму».