Выбрать главу
Да тому, хто настигає Хижаків у полі, Розбиває-потопляє, Їх чайки на морі.
Се йому хвала в народі, Що козак проклятий На галері, мов у пеклі, Мусить погибати.
Про сю славу наші кобзи Дзвонять по базарах, Мов громи гримлять на небі У блискучих хмарах.
Бо ще й досі в нас у Кафі Головешки тліють, [64] А в Синопі й Трапезонті Попели біліють. [65]
І крівцею над Босфором Червоніють мури, Що річками розливали Хижі гайдабури». -
«Ми мстимось за кривди, царю, За ясир, пожари, Що Вкраїну розоряють Турки да татаре». -
«Ваш закон велить не мститесь: Бо на небі Мститель; Коли ж неба вам не треба, То й прав розоритель.
Наш закон велить нам правде Під мечем шукати: Поки правди не докажем, Поти воювати.
Ви мститесь, а ми караєм Волею святою, Що дає нам царювати Сили правотою.
А над нами і над вами Той самий Создатель, Всіх народів цар верховний І законодатель.
Коли Він за вас не мститься, Дак не вам би й мститись: Перед присудом небесним Лучче б вам смиритись.
Греки, серби, і болгаре, І жиди, й вірмене, І албанці, й молдаване Хиляться під мене.
А ви що? Ви з Сагайдашним [66] І на християнство Так по-вовчому рветеся, Як на мусульманство.
І нема між вами правди Ані щастя-долі, Опріч п'янства, да гультяйства, Та дурної волі.
Ви мститесь, говориш, нене, - І повік так буде?.. О запеклі, безсердечні І безумні люде!
Не повік вам пліндрувати Кафи та Синопи, Трапезонтом прославляти Козака в Європі.
Мов той вітер попід небом Чорні хмари гонить, Так про вашу марну славу Темна кобза дзвонить.
Поти дикими полями Будете скитатись, Покіль козаки хижацтвом Будуть величатись,
Вже бунчук царський у мене Має за ворітьми: Двину з усіма башами, Як орел із дітьми.
Рушимо в козацьку землю Під покровом Божим І кінець паскудним вашим Подвигам положим!»
Слухає старенька мати, І язик німіє; Кров палка у ветхих жилах Гусне, холодіє.
Затрусились руки й ноги… «Не лякайсь, матусю, - Каже цар, - і не турбуйся За свою Марусю.
Я не горе їй готую, Вічну славу й шану, Що вона любов святую Принесла Осману;
Що вона йому небесним Світом засвітила, Його духа, мов на чисті Крила підхопила.
Тим і хоче він здобути Вашу Україну, Що таку вродила дивну, Неземну людину».
Із ясних очей в цариці Іскрами сипнуло, І лице палким рум'янцем, Як огнем, спахнуло.
Мов кинджал, вона в Османа Погляд затопила, До потужного султана Так заговорила:
«І се, царю милостивий, Зветься в вас любов'ю, Щоб мої степи та ниви Позливати кров'ю;
Щоб мій рідний край коханий Скрізь повоювати, Попалити вбогі хати, І церкви, й палати?» -
«Ні, сього не бійсь від мене, Дніпрова Царице, Зоре осяйна, червона, Сонце білолице!
Вирушу я так потужно, Що безумством буде Проти мене воювати… Схаменуться люде.
І поникнуть головою Всі передо мною. Я на Кам'янець, на Київ Наступлю п'ятою.
На Дніпрі-Славуті й Рос» Помурую башти, Щоб з Москви вам ані з Польщі Не було напасти.
Обгородимо Вкраїну, Зробим Божим раєм, Віру вірою покинем І звичай звичаєм.
І сей рай від супостата Буде ваш, султана, Рідного по Бозі брата І слуги. Османа.
Я тобі й ту оборону, Башти подарую, Мов на голову корону Пишну, дорогую.
І блищатимеш ти з родом Над своїм народом, Як веселка між восходом Сонця і заходом.
І не буде вже козацтво Бурею літати Та моє впокійне царство Дерти-руйнувати.
А засяде по левадах, По садах співочих, Беручи поживу з стада Та з волів робочих.
Не сумуй, моя лиліє, Про войну ворожу; Уповай на слово щире Та на милость Божу.
А тепер ідіть, молітесь Богу предків ваших, Да прихилить до нас душі Ненавидців наших!»
І злегенька до Марусі Турчин уклонився, Приложив до серця руку, Стиха віддалився.
ДУМА ШОСТА
Мати мов німа сто­яла, Вельми ди­ву­ва­лась: Не та­ким во­на сул­та­на Бачити ля­ка­лась:
«І те­бе він не зай­має І не обіймає?» - «Ні, ма­ту­сю: ко­ло ме­не Навіть не сідає.
Він ца­рює, вер­хо­во­дить За моїм по­ро­гом: Тут пос­тоїть, по­го­во­рить І відійде з Бо­гом.
Їдьмо, ма­мо, по­молімось За сю ти­ху ду­шу, Що й по­ду­ма­ти про крив­ду Від її не му­шу». -
«О! Молімо­ся, ди­ти­но, Ще за двох до Бо­га… Коли ж сер­це се по­ки­не Мука да три­во­га?»
вернуться

64

- Кафа - середньовічна назва міста Феодосії. У XVI-XVII ст. була головним невільницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм міста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм і руйнуванням. Тоді було визволено багато невільників.

вернуться

65

- Синоп і Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - міста в Туреччині. Козаки у 1614 p. здійснювали походи на ці міста. Як стверджують історики, до Трапезунда не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азією. Згодом козаки здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані. Темі штурму міста Трапезунда присвячена «комедіо-опера» К. Гейнча «Поворот запорожців з Трапезунда» (1842).

вернуться

66

- Сагайдачний Петро Кононович (?-1622) - гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив ряд успішних походів до Криму і Туреччини, очолював козацьке військо у Хотинській війні 1620-1621 pp., де був смертельно поранений. Дбав про розвиток української культури, з усім кошем вступив до Київського братства.