Маруся Богуславка

І полковника козацького, й обозного, [7] й гетьмана [8]
Поважав не вельми більш, як нехриста і бусурмана.

«Бо вони, - рече, - Дніпром на море випливали,
Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;

Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,
А награбивши турецького немов добра, гуляли.

В погулянках славились морським походом та хвалились,
Що за віру б то благочестиву християнську бились.

І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,
Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.

А пропившись
І, мов крем'ях той, оббившись,

Свою рідну Україну пліндрували,
Милосердного гріхами прогнівляли;

Божий бич, татар, на села накликали,
Много християнських душ занапащали»…

На попа за се козацтво нарікало,
І на часточку йому не подавало;

По чужих церквах акафісти наймало,
Роківщиною його ніже не обмисляло.

Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,
На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.

Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,
Та пахущими на божниках квітками й рушниками,

Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,
Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.

Байдуже було старому про багатство:
«Не від сього, - рече, - миру наше царство»…

І на те з старою не вважали,
Що попи їх із попадями минали,

Інде попасу веселого собі шукали,
Від убогої гостини потай утікали.

Один тільки й пан прихильний обібрався,
Товстогубим між козаками звався.

Не любив також і сей бенкетувати,
А любив з попом у Біблії [9] читати.

До попа частенько став сей пан ходити,
І без чарки про спасенне говорити.

Хто казав: любив він попадю старую,
Хто казав: ще й більш попівну молодую.

Замолоду він якось не оженився,
І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:

Дак лизав старий до молодої губки,
Буркотав, як сивий голуб до голубки.