Выбрать главу
І полковника козацького, й обозного, [7] й гетьмана [8] Поважав не вельми більш, як нехриста і бусурмана.
«Бо вони, - рече, - Дніпром на море випливали, Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;
Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували, А награбивши турецького немов добра, гуляли.
В погулянках славились морським походом та хвалились, Що за віру б то благочестиву християнську бились.
І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли, Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.
А пропившись І, мов крем'ях той, оббившись,
Свою рідну Україну пліндрували, Милосердного гріхами прогнівляли;
Божий бич, татар, на села накликали, Много християнських душ занапащали»…
На попа за се козацтво нарікало, І на часточку йому не подавало;
По чужих церквах акафісти наймало, Роківщиною його ніже не обмисляло.
Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха, На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.
Проста хата в нього сяла тільки гарними богами, Та пахущими на божниках квітками й рушниками,
Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою, Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.
Байдуже було старому про багатство: «Не від сього, - рече, - миру наше царство»…
І на те з старою не вважали, Що попи їх із попадями минали,
Інде попасу веселого собі шукали, Від убогої гостини потай утікали.
Один тільки й пан прихильний обібрався, Товстогубим між козаками звався.
Не любив також і сей бенкетувати, А любив з попом у Біблії [9] читати.
До попа частенько став сей пан ходити, І без чарки про спасенне говорити.
Хто казав: любив він попадю старую, Хто казав: ще й більш попівну молодую.
Замолоду він якось не оженився, І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:
Дак лизав старий до молодої губки, Буркотав, як сивий голуб до голубки.
ДУМА ТРЕТЯ
І
«І не ка­жи мені, І не тур­чи мені: Не хо­чу слу­хать-зна­ти, Щоб за не­лю­бо­го Да товс­то­гу­бо­го Марусеньку відда­ти». -
II
«І не про­си ме­не, І не гри­зи ме­не: Шкода про се й ка­за­ти, Щоб із зли­ден­ни­ком Та без­зе­мельни­ком Марусеньку звінча­ти.
III
І батько, й дід йо­го, І рід, і плід йо­го Се все бу­ло ле­да­що: Бо ко­за­ку­ючи, Статки гай­ну­ючи, Позводились ніна­що».
Так ста­ренький із ста­рою День у день сва­рив­ся, А ко­зак із їх доч­кою Тайкома лю­бив­ся.
Була гар­на вбо­га пан­на, Краля-королиця: Як яс­на зо­ря, рум'яна, Як сніг, біло­ли­ця.
Народила ма­ти до­ню - Мов на­ма­лю­ва­ла; Надала їй щастє-до­лю, Щоб біди не зна­ла.
А біда не за го­ра­ми, Ходить проміж на­ми… Очі з чор­ни­ми бро­ва­ми Миготять сльоза­ми.
Миготять, мов блис­ка­виці, З-під гус­тої тучі, Як стоїть ко­ло кри­ниці, Свою до­лю жду­чи.
«Не хо­ди вже, до­ле й во­ле, Вранці до кри­ниці: Продають ме­не за по­ле, За важкі червінці». -
«Ні, покіль на небі зорі Місяця стріча­ють, Покіль на безк­раїм морі З вітром хвилі гра­ють,
Товстогубу не прид­ба­ти Чорних брів діво­чих! Завтра бу­де­мо єдна­ти Козаків охо­чих,
І по­ли­не­мо з вітра­ми На безк­рає мо­ре, І по­ро­би­мось па­на­ми, І за­бу­дем го­ре.
Побудуєм собі пишні Хати на по­мості, І вча­ща­ти­муть ве­лишні До нас ду­ки в гості.
Оксамити, зла­тог­ла­ви Будемо но­си­ти, Килимами кри­ти ла­ви, Меди-вина пи­ти.
Бо ме­не стар­шим об­ра­ли Над всіма ста­ри­ми, Щоб на мо­ре я чов­на­ми Вилітав, мов крильми.
А у ме­не - як заг­рає Моречко з вітра­ми, Мені ду­ха підіймає Вгору, мов ру­ка­ми.
Грають, гра­ють-при­мов­ля­ють Кобзарі ве­ликі: Будуть гра­ти-при­мов­ля­ти По всі вічні віки.
О, се див­на коб­за - мо­ре! Дивні в коб­зи й стру­ни! Як заг­рає, відчи­няє Предковічні тру­ни.
І ви­хо­дить з них ли­царст­во, Що на морі би­лось, Більшою, ніж пиш­не панст­во, Славою пок­ри­лось.
І я, Ма­ню, бу­ду сла­вен Проміж ли­ца­ря­ми, Проміж ду­ка­ми-па­на­ми, Проміж коб­за­ря­ми.
Будуть Лев­ка Ко­чу­бея По Вкраїні зна­ти, І під стру­ни про Му­рея, Що він бив, співа­ти. [10]
Будуть Лев­ка Ко­чу­бея Знати й за мо­ря­ми, Споминати, мов Енея, [11] Перед ко­ро­ля­ми.
Бо Лев­ко твій до сул­та­на Знайде шлях-до­ро­гу І всю ша­та­ми зо­дяг­не Україну вбо­гу.
Бо Лев­ко твій бе­сур­ме­на Спліндрує-зруйнує І са­мо­го ко­ро­леві В'язнем по­да­рує».
ДУМА ЧЕТВЕРТА
І весела, і щаслива Мріями коханка, І ясніша уродлива Весняного ранка.
вернуться

7

- Обозний - одна з найвищих виборних адміністративно-військових посад на Україні в XVII-XVIII ст. Були генеральні і полкові обозні. Керували артилерією, відали організацією війська.

вернуться

8

- Гетьман - на Україні в XVI - першій половині XVII ст. воєначальник козацького війська на Запоріжжі, глава реєстрових козаків. З 1648 p. гетьман Б. Хмельницький став правителем України. Після його смерті гетьмана обирала генеральна військова рада із наступним затвердженням царським урядом (а часом і чорна рада). Згодом були гетьмани Правобережної (до 1704 p.) і Лівобережної України (до 1722 і з 1750 до 1764 pp.). З 1708 p. гетьман призначався царем. У Польщі (XV-XVIII ст.) і Литві (XVI- XVIII ст.) - вищий воєначальник.

вернуться

9

- Біблія - стародавня пам'ятка писемності, зібрання різних за формою та змістом релігійних і світських книг. Творилася з II ст. до н. е. до II ст. н. е. Складається з Старого (Ветхого) і Нового Заповітів. Якщо християнська релігія визнає усю Біблію за Святе Письмо, то іудаїзм тільки Старий Заповіт.

вернуться

10

- «Гайдамаки, як хочуть, бувало, нагнати холоду гречкосіям-доматорам, дак біжить конем з пістолем та й гукне: «У хату, мурею (турчине), а то запалю!» То чоловік схилиться попід лісою да в хату! (Так мені оповідували старезні люде.)» - примітка П. Куліша у рукописі іншої редакції.

вернуться

11

- Йдеться про місію Енея (сина царя Анхіза і богині Афродіти), який після падіння Трої перебрався до Лаціуму (Італія), де його нащадки заснували Рим.