Читать онлайн "Маруся Богуславка" - Кулиш Пантелеймон Александрович - RuLit

«Так, жив, і я не з тим явилась, Щоб тільки вас про се оповістити, Ні, в нас тепер страшна труса зробилась… Ви мусите велике щось вчинити, Велике і страшне, коли з неволі Своїх братів вам любо рятувати, Коли вам любо, щоб у чистім полі Вони могли, мов соколи, гуляти, По морю Чорному чайками знов літати». -

«Заїре! - прорекла тогді Маруся. - Нема нічого так мені страшного, Щоб я сама і дорога матуся… Кажи, Заїро, просто… Я готова Скікнути зараз на Мосток Мертвецький, І на гаку залізному висіти, І мучитись, як Байда Вишневецький, І пси голодні тілом накормити, І в морі потопать, і на огні горіти!»

Заїра по покою позирнула, Послухала з минуту під дверима, Від серця сумовитого зітхнула, І стелю, й стіни обвела очима. «Чи піп у вас сьогодні був?» - спитала. «Був». - «Слухайте ж: при нім ні слова! Щоб і крилом, і вітром не торкала Сієї речі перед ним розмова: Попівський-бо язик всім злам земним основа»,-

«Заїро! Не клепли на Бога правди! - Марусина про се озвалась мати. - Стидись таке казати, щоб нам зради Найперш усього у попа шукати». - «О, не гнівись на мне, паньматусю! Я не своє промовила вам слово: Мій муж звелів остерегти Марусю, Царицю нашу від попа лихого: Бо він, - рече, - продасть і Господа самого.

Попи, - рече, - запродали Пророка, Того, що возсіяв із Назарета Ще перше, ніж ясну звізду Востока Аллах явив народу Магомета. І навіть козаки не довіряють Ні язику попівському, ні оку: Ніколи ж бо попа не допускають В коші до себе, мов джуму жорстоку, І молитви, - рече, - самі собі читають». -

«Заїро, годі вже про чоловіка. Кажи про діло. Не йому се знати: Бо він - невіра, розумом каліка». - «Каліка сей вас буде рятувати, І розуму в рятунку стільки явить, Що возвеличить ваш народ нікчемний І серед вас ім'я своє прославить Не тим, чим мотлох славиться корчемний, Безощадний палій, кровоточитель темний». -

«Не розуміємо тебе, Заїро». - «Мій муж із Кочубеєм рідне браттє. Ваш Кочубей Левко - брат Кантемира. Одно у них обличчє і завзяттє, Одна на світ їх мати породила». Маруся дивиться на матір… «Доню, - Промовила старенька, - се Заїра Говорить щиру правду. Ми з тобою Не знали, що Левків отець та був невіра.

Його малим ухоплено в Нагаях, І за Порогами у християнстві Згодовано і в рицарських звичаях». - «Дак мій Левко родивсь у мусульманстві?.. О, хто б не був отець його і мати, За кожну іскру жизні дорогої І за одно словце його віддати Готова я царські мої палати І жизні сотню літ щасливої земної!» -

«Коли готова, то й віддай, царице, Як оддала б і я за Кантемира! На небесах твій дух возвеселиться», - Рече поважним голосом Заїра. «Готова, о, готова, сестро!.. Боже! Ти чуєш з неба… О Пречиста Мати! Нехай твоя свята рука поможе Мені Левка з неволі рятувати!» І, знявшись, почала солодкими ридати.

«Моя царице! - каже їй Заїра. - Година дорога. Я сповістити Про все негайно мушу Кантемира, Щоб діло починав своє робити. Учора він просив, благав султана Подарувати жизнь йому Левкову, Та не вблагав запеклого Османа. Звелів собі на блюді козакову Прислати голову у баню мармурову.

Та не блідій, не зціплюй рук, царице. Він пійде в баню ще аж завтра вранці, А ввечері, як Геспер [69] загориться, На волі вже з Левком всі будуть бранці. їх сорок душ самого отамання Сидить у Чорній башті над водою, Ждучи свого страшенного карання. Попливемо туди удвох з тобою, І будеш ти сама Левковою судьбою». -

«Як се, Заїро? Я не розумію». - «Ось як. Історія се вже давняшня, Та розказати добре не зумію. Розмова мужа із царем вчорашня Йому відкрила на Османа очі: Що він у нього не гетьман великий, А парубок малий, підпарубочий. І ганьбою було б йому навіки - Про турків розливать крові людської ріки.

Не хоче більш Османові служити, А ввійде в мир і лад із козаками І вкупі будуть москаля душити, Ляха й волоха бити й пліндрувати». - «Як! - прорекла на се старенька мати, - Сього вовік не може бути-статись, Щоб нам на християн із вами встати І вкупі у людській крові купатись!.. То чим же нам тогді, яким народом зватись?» -