Маруся Богуславка

Що своїм кощунством в Римі
Вірі в Бога шкодить
І гарем в Єрусалимі
Для прочан заводить. [71]

Гроб замученого Бога [72]
Кров'ю обливає,
Чистоту його чертога
Торгом оскверняє.

А я п'яту завоюю,
Як ляха зруйную,
І тобі, царице люба,
Київ подарую.

Слухай же, моя надіє,
Правди чисте око!
Зазирни Осману в душу
Розумом глибоко.

Зваж обох нас духом щирим,
Серцем дивом дивним:
Від кого добра постане
Більше нещасливим, -

Тим, що в тьмі сидять і в сіні
Смертній погибають,
Ні впокою на Вкраїні,
Ні пуття не мають.

Я в твоїх руках престольну
Цеху зоставляю:
І тебе, царицю вольну,
Чтить повеліваю.

Вже одна в нас Роксоляна
Розумом світила,
Мого предка Солимана [73]
Над усе любила.

Полюби мене за душу,
Що жадає правди:
В тебе я шукати мушу
Щирої поради.

Я з усіх до тебе земель
Буду посилати
На поклон посли з їх почтом
У твої палати.

Розпитайте в них обидві,
Де які звичаї,
Де такі видали злидні,
Як у вашім краї.

Де таке видали п'янство,
Дике грубіянство,
Всегубительне козацпво,
Люте гайдамацтво?

Ти людей між ними знайдеш,
Що світ облітали,
Навкруги землі дорогу
По морю верстали.

Може, й інше станеш мислить
Про свою країну
І не рай побачиш дома,
А страшну руїну.

Може, так як я, побачиш,
Хто ваш край пліндрує
І татарськими руками
Рік у рік руйнує,

Бо піснями хижу здобич
Славить-вихваляє,
По старих нові нещастя
В селах засіває.

Ще ти по світу, серденько,
Оком не ширяла,
У віконечко маленьке
З хати визирала.

За віконечком же світу
Крильми не злітати,
Мислями не перемірять,
В книгах не списати.

Ще не вповні сад розвився
У твоїй ограді,
І не все благоухає
В пишнім вертограді.

Пасучи щасливі очі,
Будем літа ждати,
Як на сонечку закаплють
З нарду аромати.

А тим часом, о царице!
Глянь на Україну,
Спогадай свою останню
В тій землі годину.

Побіч серця золотого,
З розумом високим
Ти не вдіяла б нічого
В тім багні глибокім,

Де одно одного топить,
Одно 'дного давить,
Собі славу з того робить,
Чим себе безславить.

Тут живеш ти в упокої,
Пані повна дому,
Не підвладна в нім нікому
І мені самому.

А щоб жити й не тужити
По тій Україні,
Ти собі знаходиш пільгу
В щедрій милостині.

Паніматко! Я й до тебе
Річ мою 'бертаю:
Вас обох до діл спасенних
Добрих призиваю.

Серце чисте, милостиве -
Дар найкращий Бога:
Найповніша, найпростіша
До небес дорога.

Ти з Письма Святого знаєш,
Що сини Адама
Прийдуть од восток і запад
В рай до Авраама [74]

І возляжуть опочити
На святому лоні,
У якому б не родились
Темному законі.

Серце чисте, без лукавства -
Дар найкращий Бога,
До небесного нам царства
Всім одна дорога».

Тут Осман мій до Марусі
Стиха похилився,
Приложивши к серцю руку,
Тихо віддалився.