XXV
«Воістину, - рекли ченці, - се діло
Не людське, сатанинське, люте, дике!..
І грецьке християнство допустило
Таке насильство віри превелике?» -
«Се буде не над греками творитись:
Вони вже й так у турка під ногами.
Солома силі мусить покоритись…
А розпічнеться ся біда над вами, -
Над чудотворними печорськими мощами». -
XXVI
«Не діжде плід Агари навісної, - [86]
Загомоніли бороди-лопати, -
Коснутись віри нашої святої!
Заступить нас чудовна Божа Мати.
Вона й од хижого Менгли-Гірея [87]
Серед мощей нетлінних притаїлась
І знов на вопль юроди Досифея [88]
У шаті новокованій явилась,
І Лавра знов її дивами збагатилась». -
XXVII
«Так, так! - рече понуро Оборницький
Серед ченців, мов у густому гаї,
І запиває жаль свій єзуїтський
На схизматицьку віру [89] і звичаї. -
Но, чуда іще, бачте, рід лукавий,
Прелюбодійіний рід, гласить Писание:
Тим нас Господь задля своєї слави
Підводить часто і під іспитаннє…
Тут от яке зайшло між нас питання:
XXVIII
Чи мислите сидіти все за муром,
Покіль Осман з потугами надійде,
Розправиться по-свійськи із джавуром
І потоптом по Україні пійде:
Чи нашим робом против азіата,
Прийнявши міч і щит святої віри,
Ще за Дністром стрічати супостата,
Хрестом йому загородити двері
І внівець обернуть усі його химери?
XXIX
Бо знайте, що на вас Осман прямує,
Не в Польщу йде, а в вашу Україну,
І, як Подільський Кам'янець зруйнує,
Тогді йому нігде не буде впину.
Тим скликать мусите ви все козацтво:
Нехай воно здобичну путь покине,
Нехай покине хиже гайдамацтво
І до Дністра всіма полками двине:
Бо зникне так, як дим, як іскра, в полі згине». -
XXX
«Не наше діло козаків скликати:
Рої козацькі широко літають.
Як в табори їх та в коші збирати,
Про се громадські тільки мужі знають.
Нас призвано на те, щоб молитвами
Пречисту да святих угонобляти,
Щоб не давать нечистому гріхами,
Мов повіддю, всі душі заливати
І в морі огнянім навіки потопляти».
XXXI
Так, скинувшись по слову, чесна браття
Понурилась у мед благочестиво.
Цураючись латинською завзяття,
На єзуїта інші позирали скрива.
«Гаразд говориш, ксьондзе пане-брате,
А в серці в тебе препогана думка! -
Чернецтво стиха мимрить волохате
І випиває все до каплі з кубка. -
Ні, не знайти тобі між нами недоумка!
XXXII
Ти - полом'є, ми - дим: нас не підпалиш;
Не підойти з тобою нам під пару.
Ти на землі себе між людьми славиш,
Ми линемо на небеса, за хмару».
Озветься знов голяк до бородатих:
«Панове! Час настав страшний, великий:
На нас ідуть потужно азіяти,
Що доповняють кров'ю море й ріки
І хилять, мов траву, під себе всі язики». -
XXXIII
«Се не лякає нас. Не раз ми вже стояли,
Як смоква та Іонина в пустині. [90]
До кореня нас бурі сокрушали,
Живими нас ховали в домовині,
Но ризою Успеніє своєю
Монастирище наше прикривало,
Хранило нас чудовно під землею,
Мов Лазаря із гробу викликало, [91]
І паки туком стад і медом насищало». -
XXXIV
«Коли б не страшно вам, мої панове,
Як одинока смоквина в пустині,
Як воїнство воістину Христове,
Стояти серед бурі на Вкраїні:
Дак спогадайте князя Костянтина, [92]
Що пам'ять по собі святу зоставив,
Що побивав татар і москвитина,
Міцну границю від Москви поставив
І тридцять три бої побідами прославив.
XXXV
Сей Костянтин, хоробрий князь Острозький,
Із руськими охочими полками,
Воістину був предок запорозький,
Хоч і не звав їх спроста козаками.
Ще й сотні літ нема, як ви вітали
Його тріумфом за поход татарський,
Як у Великій церкві воздвигали
Йому преславний пам'ятник лицарський;
З усіх вождів се був найбільший вождь козацький.
XXXVI
Придивимся ж, панове, оком пильним,
Як на войні він з Руссю обертався,
І що робило дух його всесильним,
І через що він дивом світу стався.
Memoria всіх saeculorum princeps
Dignissimus, [93] ходив він у походи
Так, як з незазнаних времен привикли
Чинити в християнстві всі народи
І як чинитимуть у всі грядущі роди.
XXXVII
Брав із собою образи чудовні,
І мощі, і ченців старих, побожних,
І ризи, й антиминси напрестольні,
Як ліки проти помислів тривожних.
І два коші, слов'янський і латинський,
Усяк по-свойому Всевишнього благали:
«Те Deum», [94] - хір гримів у полі римський,
«Тебе, ми Бога хвалим», - ви співали,
А спільні вороги суміли й трепетали…» -
вернуться
- У Ветхому Заповіті єгиптянка, рабиня Сари і наложниця Авраама. Бездітна Сара відповідно до тодішніх звичаїв пропонує, щоб її чоловік «увійшов» до Агари з тим, щоб усиновити майбутню дитину. Після суперечок з Сарою Агара втікає. Згодом у неї народжується войовничий син Ізмаїл.
вернуться
- Менгли-Гірей (Менгли-Герай; ?-1515) - кримський хан (1468-1515) - з династй Гіреїв. За його правління Кримське ханство вело війни з Великою ордою, Польщею, Литвою, брало участь у війні Туреччини проти Молдавії. Під кінець життя Менгли-Гірея його сини здійснили кілька походів на Росію. В 1482 р. орда напала на Україну, захопила і зруйнувала Київ.
вернуться
- Мається на увазі самаритянський претендент на сан месії, який виступив по смерті Христа. Широко застосовував місячну символіку: 30 його вибраних учнів представляли дні місяця, а Олена - фінікійська блудниця, за аналогією свого імені з іменем Селени, - сам місяць. Згодом маг Симон (Симон-волох) відібрав у Досифея і сан, і Олену.
вернуться
- Схизматицька віра - схизма: розкол у християнській церкві (тепер вживається термін «розділення церков») у 1054 р. на римсько-католицьку і православну. На Україні в XVI-XVІIІ ст. католики називали православних схизматами (схизматиками).
вернуться
- Іона - ветхозавітний пророк. Після виконання повторного наказу Бога Яхве іде в столицю Ассірїї Ніневію провістити її знищення (через 40 років). Жителі Ніневії розкаюються у своїх злочинах, і Бог їх прощає. Через те що його пророцтво не збулося, Іона просить у Бога смерті і йде в пустиню. Однак той змушує швидко вирости над головою пророка дерево, тінь якого радує Іона. Водночас Бог посилає черв'яка, який підточує дерево, і воно гине.
вернуться
- Лазар - житель Віфанії (біля Єрусалима), брат Марії і Марфи, які колись пригостили Христа. Його воскресив Христос на четвертий день після поховання.
вернуться
- Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460-1530) - брацлавський і вінницький староста, великий гетьман литовський. Вславився як полководець. Воював проти татар і Росії. Похований, як зазначає П. Куліш, в Успенській церкві Києво-Печерської лаври.
вернуться
- Слова Кромера: "Princeps omnium saeculorum memoria dignissimus" (князь, найдостойніший пам'яті всіх віків.)
вернуться
- Католицький церковний спів, що виконується як вдячний Богові; молебень (лат.). - Ред.