XXXVIII
«Отим-то й ба! - озвався тут старенький
Чернець, строитель «царственної» Лаври.
Вже впоравсь коло кубка, був п'яненький,
Не добачав гаразд і в окуляри. -
Те Deum ваше нас переспівало:
Було воно, мабуть, аж геть ротате,
Що всю Острожчину мов поковтало, -
Усі хліби духовні, всі палати,
А нам зоставило мужичі тільки хати.
XXXIX
Колись з Острога, [95] з Дубного, [96] з Заслава [97]
До Лаври панські їздили ридвани,
І се була їй і користь, і слава,
Що йшли возів за ними каравани.
Колись ченцям червінцями платили
За панахиди та сороковусти,
Що над мощами шляхтичам служили.
Тепер панів чортма; печери пусті:
Одна мужва сопе, налопавшись капусти.
XL
А козаки ховаються з грошима,
Акафістів не вельми-то бажають.
Їм не сверблять гріхи їх за вушима:
Своє й чуже байдужно пропивають.
Про церкву рідко хто з них спогадає
Після музик, танців та погулянки,
Да й сей до нас на прощу прибуває,
Однісши гріш останній до шинкарки…
Не з розкоші козак і шляхту обдирає.
XLI
Це все Те Deum ваше наробило,
Пекельне слово, мов огонь жеруще…
Із Русі щедрої воно нам породило
Перевертнів запеклих кодло злюще.
Воно й під князя Василя наклало [98]
Чужих яєць, мов під дурну сідуху,
В його синів і дочок надихало
Латинського ненавидного духу,
Труїло бідну Русь, як необачну муху.
XLII
З Заслава й Острога зробило двері,
Щоб ними провести до нас латинство,
Гидкі, безбожні, ідольські химери
І підгорнути Русь під єзуїтство.
Один ще тільки хліб зіставсь духовний, -
Ви хочете й його в ченців одняти,
Щоб в унії диявольській церковній
Одступникам стольці пороздавати
І серед Лаври в нас Те Deum заспівати!»
XLIII
Погладив голі щоки Оборницький:
Се був умовлений знак. Догадався
Гербований попихач єзуїтський
І, кубком стукнувши, за шаблю взявся.
Рече: «Вельможний пане Плетенецький!
Се королеві ганьба і всій шляхті,
Що так перед послом язик чернецький
Розляпавсь у твоїй чесній палаті,
Мов перед хлопами у простій хлопській хаті. -
XLIV
І вдаривши себе в пацерні груди, -
Клянусь моїми предками, мій пане,
Котрим ніхто не завдавав огуди,
Се привітаннє в вас гостей погане!
Коли б його не ряса закривала,
Сього ченця старого і п'яного,
Моя б шляхетська шабля так скарала,
Що і до суду б не забув суда страшного…
Чи в вас в монастирі таких буяків много?» -
XLV
«Чудні у тебе, пане брате, речі, -
Озвавсь до нього спроста Плетенецький, -
Спитай, чи много козаків у Січі;
Козацький звичай там, а тут - чернечий.
Коли б ми не були такі буяни,
Давно б у Лаврі в дзвони в нас дзвонили
Короткохвості римські обізяни,
А голяки такі, як ти, служили
І православний мир антихристом дурили». -
XLVI
«Бунт! Зрада! Ґвалт! - гукне тут Оборницький,
Покинувши ходу тиху кошечу
І всі свої звичаї єзуїтські, -
Чернець розбудоражив кров чернечу. -
Антихристом!.. О, роде суєвірний!
Невіжества Содоме [99] окаянний!
Kлeвeт паскудних мотлоху невірний!
Сліпого безувірства слуго п'яний!
Да снидуть на тебе всі бурі й гуррикани!..»
ДУМА ТРЕТЯ
І
І справді, навкруги мов буря зашуміла,
Мов вихор-гуррикан в монастирі піднявся…
Якийсь непевний гук многоголосий щався…
Злякалась братія і мов потверезіла.
Та се був гуррикан веселості святої:
Вітали новину велику благодатну,
Що з запорозької фортеці низової
Принесено ченцям, мов жертву ароматну.
Святе Успеніє знов чудо сотворило:
Козацьку старшину з неволі слобонило.
ІІ
Іде п'ять козаків, чуприндирів усатих,
Блищать оддалеки в турецьких златоглавах,
В кармазинах рясних, при пірначах-булавах,
У хутряних шликах, препишних, пребагатих…
Покидали шлики на землю і булави,
До ніг ігумену смиренно припадають
І для великої монастиреві слави
Чубами сивими долівку замітають.
Стоять навколішках, ченцям цілують руки
І оповідують свої пригоди й муки.
III
«П'яних нас мов п'яна хуртовина носила
Та й занесла була в те пекло бесурменське,
У те владичество безбожницьке турецьке,
Котрим орудує сама пекельна сила.
Сиділи, братія свята, ми на прикові,
У смороді, в багні, в тісноті многолюдно,
І довелось таке там знати козакові,
Що в Божому дому і вимовити трудно.
Щодня по одному нас на гаки водили,
На Байдині гаки, і страшно там губили.
вернуться
95
- Острог - місто в Рівненській області на р. Вілії, відоме з 1100 р., значний національно-культурний центр.
вернуться
99
- Содом - у Ветхому Заповіті - одне із двох міст (інше Гоморра), жителі яких були дуже розпусні і за це їх Бог знищив вогнем із неба. Біблія зазначає, що Содом і Гоморра знаходились у долині Сілим, де тепер Солоне море.