VIII
Се на тобі, - рече, - печать я виджу
Того владики, що смиренним духом
Однаково страшусь і ненавиджу…
Ісполнь, - рече, - земля про тебе слухом,
Но внемлю славі сій смущенним ухом:
За не…» Тут слово праведне порвалось.
Мене мов по голові хто обухом
Заїхав. Все кругом заколихалось
І сам не тямлю, що тогді зо мною сталось.
IX
«Рятуй!» -
І глас із глибини печери,
Небесний глас таїнственно-понурий
Воззвав, і мовби прочинились двері
У тихий рай для серця гайдабури:
«О гетьмане наш преславний,
Воїне великий!
Да восхвалить православний
Мир тебе вовіки!
Ти гріхи з себе московські
Здіймеш мов рукою,
Як потуги запорозькі
Поведеш до бою.
З агарянами лихими,
З демоном Османом,
Що задумав над святими
Землями буть паном.
І на Дністер наступає
Лютим фараоном,
Православний мир лякає
Демонським законом.
Проливав єси річками
В Москві кров безвинну:
Розливай тепер морями
Пасоку невірну.
Як Дніпро зачервоніє
Рівен з берегами,
З раю на тебе повіє
Дух святий крилами.
Як на морі піна кров'ю
Зашумить-заграє,
Узриш, як тебе рукою
Божий Син вітає.
Як заплачуть над Босфором
Старці, жени й діти,
Бог Отець з небесним хором
Славу буде пити.
І вся Тройця цілих три дні
Буде ликувати,
Як зіллєш в Стамбулі слізьми
І хати, й палати».
Тут, мов по манію волхва, заграли
Під ворітьми святими жоломійки,
Козацькі коні голосно заржали,
Заголосили сурмові сопілки.
Перед гетьманом козаки з'явились,
Гетьманські шати у руках світились.
На старцеві блавати вже сіяють,
Турецька шаль аж трийчі стан обходить;
Штани широкі жаром червоніють,
Немов козак в крові по пояс бродить,
Підкова срібна об підкову б'ється;
По шапці пір'є страусове в'ється.
На плечах лук з сагайдаком; при боці
Дамаський міч молодиком сіяє,
Червона стьонжка в габовій сорочці
З-під бороди, з-під снігу визирає.
Драконом кінь під ним гривастий в'ється.
Крилатим дідуган тепер здається.
Шугнув з вертепу хитрощів чернечих;
За ним шугнули козаки орлами,
Мов демони з диявольської печі,
З печери мороку, олжи, омани.
Баби й діди з дітворою, ховайтесь,
Під кінські копити не попадайтесь!
ДУМА ПЕРВА
І
Шумить-гуде наш град первопрестольний,
Свята руїна Русі і Москви,
Принада Польщі, старець богомольний
Заможної Волині і Литви,
Гіркий п'яниця, гайдамака вольний,
Чудовищна мара без голови,
Завзяття дикого нечиста сила,
Що пишний край руїною зробила.
ІІ
Шумить-гуде, мов Дніпрові пороги… [109]
Вигукують чубаті козаки,
Буяючи, мов тури круторогі,
Варязькі княженецькії бики.
Танцюють по майданах босоногі,
Закладують останні кажанки.
І похваляються пожакувати
Крамні комори, і шинки, й палати.
ІІІ
«Ні, не жакуймо ні міщан заможних,
Ні підступних вірмен і жидови,
Ні господарства по панах вельможних,
Що набираються ума в ляхви.
Зоставмо се про гайдамак безбожних,
Що плодяться між темної мужви:
Нас кличе Конашевич воювати
Татар і турків разом пліндрувати».
IV
Так осавули по шинках гукають,
Що Сагайдашний скрізь порозсилав,
П'яниць дурне завзяттє зупиняють,
Мов гребля навесні широкий став…
«Шкода! - п'яниці згорда промовляють. -
Він торбу золота ченцям оддав:
Нехай же каптурі з ним козакують,
А козаки без грошей не воюють.
V
Тепер Бородовка [110] вже гетьманує:
Бо вивіз в Борщагівку [111] сто бочок
Горілки доброї і всіх частує,
Хто про сей бенкет має корячок.
І зброю, кажуть, про таких готує,
Що пропились в шинках до сорочок.
Його грошима наділив Брольницький,
Посел і старший ранця королівський.
VI
Сей не патякає про гайдамацтво
Та про безбожних, п'яних мужиків,
А затяга голоту у козацтво,
Щоб добре перебрати всіх панків:
Бо позаводили, мов та ляхва, пахарство,
Понастявляли всюди вітряків,
Нас, козаків, руїнниками лають
В свої о с а д и й в о л і не приймають».
VII
Тогді рекли їм осавули: «Необачні!
Забули, хто водив вас під Синоп,
І чим здававсь вам лицар Сагайдашний,
Як шарпали ви Кафу й Трапезонт.
До нього й значний купивсь і незначний:
Великий, пишний, славний хороводі
З ним і в Москві ви здобичі набрали:
На осяйну його звізду вповали». -
вернуться
- Дніпрові пороги - виходи гранітів, гнейсів та інших порід українського кристалічного щита між містами Дніпропетровськом і Запоріжжям. Свого часу було дев'ять порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Ревучий), Вовницький, Будило, Лишній і Вільний. У Дніпровських плавнях нижче порогів на початку XVI ст. виникла Запорозька Січ.
вернуться
- Бородавка (Бородовка, Неродич) Яків (?-1621) - гетьман запорізького козацтва, обраний наприкінці 1619 р. виписними і нереєстровими козаками. В 1620 р. Бородавку було позбавлено гетьманства, а гетьманом став П. Сагайдачний. В 1621 р. командував сорокатисячннм козацьким військом під час Хотинської війни. Закутого в кайдани Бородавку невдовзі було страчено під Хотином. У літописах зазначено, що це була кара за напади на панські маєтки.
вернуться
- Борщагівка - тепер село Погребищенського району Вінницької області, розташоване на притоці р. Росі р. Оріховатці.