Відразу ж зазначу, що я не в усьому згоден з шановним паном Соловйовим, особливо щодо його критики іудейства та порівняння його з фашизмом. Хоча іудейський Бог з його «подвійною мораллю» («свої» і «не свої»), що благословляє вбивства «не своїх», і справді іноді разюче нагадує фашистського Бога, все-таки згадаймо, що християнство з його пафосом співчуття до будь-якої людини виросло саме з іудейства. У ньому вже закладено витоки загальнолюдських почуттів, загальнолюдських ідей. Сам пафос «одноморальності», який надихає пана Б. Соловйова, — виходить з християнства, яке, в свою чергу, походить з іудаїзму. Принаймні у християнстві цей древній пафос набув сильного — всесвітнього — звучання.
Щоправда, пан Б. Соловйов і християнство звинувачує в «подвійній моралі», просуваючи проблему вглиб і виходячи за межі розмови про людину. В принципі, визнаючи одноморальність християнства щодо людини (якщо, звичайно, відмежуватися від жахливих збочень християнства — йдеться про інквізицію та лицарів-убивць з християнських орденів), автор заявляє про «подвійну мораль» і, отже, про лицемірство християнства стосовно страждаючих істот, які мають назву «тварини». Він звинувачує християнство (не «побутове», недосконале, а «ідеологічно чисте», справжнє) в тому, що воно не поширює пафосу своєї людяності на всіх замучених і закатованих істот. Що воно мовчки дозволяє здійснювати вбивства і поїдати собі подібних. І в цьому він вбачає родовий зв’язок християнства з іудаїзмом і фашизмом (аж до його новітніх, що з’явилися в третьому тисячолітті, форм).
Філософу (а пан Б. Соловйов — дипломований філософ) не бракує логіки. Генний зв’язок християнства з фашизмом не був таким помітним, коли тварини не мали настільки разючої схожості з людьми (хоча схожість завжди існувала). Але тепер, коли ми маємо сторів, та давня терпимість християнства до вбивства тварин (знову ж таки не говоримо про його терпимість до вбивств людей, вважаючи це збоченням християнства) — вона дивним чином виправдовує «жахливий», як вважає пан Б. Соловйов, результат фашистського експерименту. Християнство не будило сумління людини в цьому напрямку, а, навпаки, тисячоліттями присипляло совість, привчаючи людину до думки, що можна бути людиною, не по-людськи ставлячись до живого, що можна не звертати уваги на чиїсь там фізичні та душевні стани. На чиїсь стогони, крики, вирячені від жаху очі.
Далі пан Б. Соловйов запитує: чи то бува не християнство створило необхідний фашистам людський матеріал? До кінця XIX століття в мові існував чіткий і виразний поділ понять «людина» і «тварина» — з узаконеною подвійною мораллю (тварин спокійно експлуатували, катували, вбивали, поїдали). Перші фашистські концтабори (прообрази пізніших «робочих колоній»), що виникли в першій половині ХХ століття, були функціонально ідентичні хлівам, де тисячоліттями люди тримали тварин (і вважали це цілком нормальним). Якщо б не було хлівів — не народилася б ідея концтабору. Б. Соловйов подає зізнання перших фашистів, з їхніх слів видно, що нелюдське, жахливе ставлення до людей — результат нелюдського, жахливого ставлення до тварин, яке утвердилось у свідомості й у душах. Звичка нелюдського ставлення до живого — ось що спрацювало у перших справжніх фашистів. «Адже ми вбивали не людей, — цитує пан Б. Соловйов одного з них. — Ми не вважали їх людьми. Я до свого вступу в націонал-соціалістичну партію працював м’ясником на забійній і звик перерізати горлянки». Інші не працювали м’ясниками, проте в їхній свідомості не було заборон на вбивство живого. А в їхніх почуттях не було відрази до процесу вбивства, розділення тіла, споглядання нутрощів, поїдання «результатів убивства».
Щоправда, у ХХ столітті ніхто ще й не думав про забій з метою обробки та споживання в їжу тіл в’язнів концтаборів. Тоді спрацьовувала тільки звичка бити, примушувати працювати й убивати живе. Але, зауважмо, нацисти вже по-своєму споживали тіла в’язнів — тільки не в їжу, а використовували, скажімо, їх волосся для набивання подушок, з кісток робили порошок, а з тіл — мило. Зі шкіри робили сумочки. Попелом, який залишався від спалювання тіл, удобрювали землю. Також проводили з тілами медичні експерименти. Тож чи були вони людьми для фашистів? Звичка ж поїдати живе поки що була пов’язана лише виключно з живим, що не мало цілковитої людської ідентичності. Проте вже у ХХХ столітті цей бар’єр було подолано: до того часу належать перші обережні спроби вживання в їжу людиноподібних. Це стало можливим завдяки кардинальній зміні свідомості — у мові сформувалося поняття «стор».