«Як бачимо, — зазначає пан Б. Соловйов, — структура свідомості, для якої є “людина”, яку, в принципі, не можна пригнічувати, утискати, вбивати (ба більше — поїдати), і є “тварина”, яку можна позбавляти свободи, пригнічувати, вбивати (і поїдати!), і взагалі робити все, що завгодно, — зберігалася незмінно всі ці тисячоліття й панує і сьогодні. Усі ці сторіччя незмінною була “подвійна мораль”. Зміни стосувалися тільки нюансів: що відносити до “людей”, а що до “тварин”. Фашист ХХ століття ще не міг назвати в’язнів концтабору “тваринами”, хоча, по суті, до них як до тварин ставився (перераховані вище способи використання людьских тіл у нацистський концтаборах). Але він вже проговорюється: “Адже вбивали не людей”. Звідси один крок до: “Адже ми поїдали не людей”. Але це — у більш віддаленому майбутньому. Коли “нижчу расу” почнуть називати “сторами”. Корови, коні, стори...
Фактично, саме поділ усіх людей на “своїх” і “чужих” є відображенням поділу живого на “людей” (“наших”) і “тварин” (“чужих”). “Свої” — це “свій народ”, “свій клас”, “своє коло”, “своя раса”. “Чужі” — “не свій народ”, “не свій клас”, “не своє коло”, “нижча раса”. На поняття “чужий” поширюється величезна частина значення поняття “тваринний” (хоча це відбувається й непомітно для свідомості). До “не свого”, до “чужого”, можна ставитися не по-людськи: це основне. А вже те, чи входить у це “не по-людськи” гноблення, експлуатація, позбавлення прав, свободи, життя чи поїдання — деталі.
Те, як чинили в історії людства з “чужим” народом, класом, расою, дивовижно нагадує ставлення людини (будь-якої) до “тварини” (дивно, що на цьому так довго не акцентували уваги). Тож можна сказати, що “тварина — це чужий”. І фашисти лише оголили суть протиставлення “свої — чужі”, яка тривалий час була захована від очей: відкрито (а не таємно, як робили всі до них!) переставши вважати “не своїх” людьми. Досить швидко, за якісь півтисячоліття, вони привели у відповідність з поняттями і мову. Тих, до кого ставилися як до тварин, почали називати “тваринами”. А відтак, підтягуючи вже реальність “під мову”, з них остаточно зробили справжніх тварин. Ось весь шлях “людяного” християнства до “звірячого” фашизму. Цілком логічний шлях».
Отже, ми досить сумлінно, як на наш погляд, виклали систему поглядів ідеолога та президента Партії консервативних гуманістів. Що ж пропонує нам пан Б. Соловйов? Констатуючи факт вичерпаності всіх дотеперішніх ідеологій, він звертає нашу увагу на єдину, на його погляд, ідеологію, яка не набула розвитку в історії людства і розвиток якої може стати сенсом цивілізації неогуманізму — цивілізації, що задихається від постісторичного існування. Тобто він закликає згадати добре забуте старе і розвинути вбитий гуманізмом «пафос архаїчного гуманізму». «Зробити християнство християнським!» — ось одне з гасел аналізованої книги. Бо автор вважає, що ідеї Христа були загублені через те, що вони не були самим Христом сформульовані до кінця: не була сформульована глобальна мономораль, що охоплює життя в усіх його проявах, а не тільки «людини як такої». Християнство, стурбоване проблемою знущання над античними рабами, не звернуло уваги на якихось там тварин, що «плуталися під ногами». Йому було не до них. І так воно — пророк «єдиної моралі», — не помітивши цього, дало «добро» подвійній моралі, роздвоєній свідомості людини. Воно кинуло себе у безвихідне порочне коло. Воно не декларувало благоговіння перед життям як таким: висунувши як основне гасло передову на той час, але недостатню ідею «благоговіння перед людським життям».
«Що з цього вийшло, — каже Б. Соловйов, — ми бачимо. Християнство виганяло зі суспільства звичку пригноблювати іншого, переслідувати й убивати його, одночасно... стверджуючи звичку пригноблювати, переслідувати й убивати. Чого ж дивуватися, що християнство не змогло перемогти звірства? Воно само замішано на звірстві. Адже всі наступні покоління християн жили за рахунок мук і за рахунок тіла (тіла поїдали) живих істот, без особливих понять про ці муки. То як же в такому заснованому на аморальності суспільстві могла перемогти горезвісна “людяність”? Христос не довів свого поняття “людяності” до кінця, не поширив його на все живе, на весь світ. Як у іудеїв Бог був лише Богом іудеїв, а не всіх людей, так у Христа Бог — це Бог тільки людей, а не всього живого. Він милосердний до сльози людини, але сльоза теляти йому байдужа».