Частина 2
1
Стори, які втекли в гори та в інші малодоступні місця, почали нападати на людей. Уже відомі принаймні два випадки, коли група озброєних сокирами і вилами сторів (обох статей) напала на віддалені ферми в Середньоазійському Штаті Рейха і, вбивши господарів, забрала з собою сторів, яких утримували на фермі.
Чи немає зв’язку між цими фактами і так званою Партією консервативних гуманістів, яка нещодавно гучно заявила про себе? Чи не є саме ця партія надводним напівофіційним айсбергом явища, яке ми можемо умовно назвати «повстання сторів»? Хай як би це безглуздо звучало (тварини повстають проти людей!), але нас не може не турбувати ідеологія, що якнайкраще підводить ґрунт під факти нападу сторів на людей — факти, які ще вчора здавалися немислимими.
Чи не від ПКГ відбрунькувалася «група тридцяти», яка вже заявила у своїх листівках, що «стори — це люди, причому люди, які боротимуться за свої права»? Цікаво, як «Група тридцяти» уявляє собі цю боротьбу? Щоби боротися треба принаймні володіти свідомістю, розумом. Чи не ховається за всією цією благородною фразеологією групка людей-змовників, які під виглядом «звільнення сторів» хочуть захопити владу в Рейху, зруйнувавши саму його основу?
Ось що передає зі Середньої Азії, з місця подій, наш кореспондент: «Зовсім не очевидно, що ті, хто напали на ферми, були виключно сторами. Дехто з тих людей, що залишилися серед живих, стверджує, що чули накази, які віддавав ватажок банди. У такому разі є всі підстави припустити, що не стори самі по собі (вони не здатні говорити), а люди все придумали і керували цим нападом. Бо людина запросто може змусити сторів виконувати які завгодно дії. Знявши зі себе одяг, людина зовні перетворюється на стора. І вона може скеровувати стадо сторів, куди їй заманеться. Видаючи себе за стора і підтверджуючи таким чином розповсюджувану, як зараза, теорію, ніби стори — розумні, мають людську свідомість і людські почуття».
З огляду на ці події ми вирішили звернутися до Головного Інспектора Рейха пана гауптштурмфюрера З-К. Чака.
Г. Р. («Голос Рейха»). Скажіть, що ви думаєте про існування ПКГ? Чи є зв’язок між ПКГ і нападами на ферми?
З.-К. Чак. Ситуація надзвичайно заплутана і складна. Річ у тому, що ми не можемо порушити Конституцію Рейха і заборонити людям створювати партії. Рейх не контролює розуму людей і руху ідей. Однак сьогодні окремі ідеї ставлять під сумнів саме існування Рейха.
Г. Р. Власне. Процеси розвиваються не на жарт швидко. Ми це бачимо навіть по нашій газеті. Після зміни головного редактора чимало журналістів залишили колектив, у якому вони працювали довгі роки, і створили вже нашумілий «Пошук істини». Газету, яка вперше в постісторії не отримала дозволу Комітету друку та масової інформації. І все-таки вона виходить! Що ви думаєте з цього приводу?
З.-К. Чак. Річ у тому, що, як ви знаєте, наша держава — не зовсім держава. Споконвіку вона спирається на свідомість громадян, на довіру до них усіх. Тому в ній існує Конституція, але немає репресивних органів. Ми виховані в тому дусі, що стосовно людини не можна застосовувати жодного насильства. Це — перший випадок, коли ми зіткнулися з непокорою частини людей, котрі почали видавати газету, яка не отримала дозволу (і це теж уперше!) Комітету.
Г. Р. Чи не перебуваємо ми на історичному переломі? Або ми змінимо Конституцію і створимо репресивні служби, що забезпечують покору законам, або внаслідок діяльності подібних видань і товариств, яка дедалі розширюється, перестанемо існувати як Рейх?
З.-К. Чак. Якщо бути логічним, то Рейх перестане існувати й у разі зміни Конституції та її принципів. Запровадивши апарат насильства, ми створимо щось якісно нове, і воно дуже нагадує те, що вже було протягом тисячоліть.
Г. Р. Де ж вихід?
З.-К. Чак. Я не знаю. Ми повинні вирішити — всі разом — як нам діяти. У якому суспільстві хочуть жити люди.
Г. Р. Тобто в суспільстві, де «стори стануть людьми», чи в суспільстві, де запроваджено апарат насильства над людиною?
З.-К. Чак. Приблизно так. Або ми змінимо систему і почнемо застосовувати насильство до людей — у цьому випадку до тих, хто поширює ідеї так званого «консервативного гуманізму», або...