Він ставав дедалі більше схожим на мене — на мене вчорашнього...
Якось я застав їх удвох з дружиною на кухні, занурених у бурхливе обговорення двох останніх викиднів Маші. Ельза топила жир зі сала Кривого у великій емальованій каструлі, а Альберт закручував банки з м’ясом — щоби стерилізувати їх тут же, в іншій великій каструлі, повній води. Коли вони мовчали, Ельза, я помітив, кидала теплий погляд на Альберта. Між ними панувала повна гармонія.
Маша насправді ось уже другий раз поспіль не виношує малюка, і я підозрював, що причиною може бути блудний стор, який унадився ходити до неї ночами. Вирішивши вистежити його, я вставав іноді серед ночі і йшов перевіряти хлів. Маша спала, як ні в чому не бувало, зарившись у солому.
Це трапилося в ніч на неділю. Сильний вітер розгойдав гілку вишні, яка почала барабанити у вікно, і розбудив мене. Я вийшов на ґанок і відразу ж побачив світло у хліві. Цього разу я вирішив діяти розумніше. Зайшов із протилежного боку паркану, взяв у руки камінь і кинув, розмахнувшись, у двері. Через лічені миті тінь метнулася від хліва і перемахнула через паркан — прямо мені в руки.
— Ах ти ж кобель чортів! — схопив я його за волосся і потягнув назад до хліва на світло.
Я відчинив двері й силою штовхнув стора всередину, гидливо відсторонившись від його ще напруженого — слизького — тваринного знаряддя (воно ковзнуло мені по руці).
— Так ти будеш мені псувати самок?!
Маша стояла, як і раніше, рачки, по стегнах у неї текла кров.
— Гад! — кров ударила мені в голову, і я, однією рукою міцно тримаючи його за волосся, іншою вихопив із-за одвірка старий заіржавілий ніж, яким я нарізáв сторам їжу.
— Тату! Не треба!
Я остовпів і наблизив лице до обличчя стора. Це був Альберт, мій син.
— Т-ти?!
Я відкинув його в кут, відчуваючи, що можу не впоратися зі собою.
Альберт, весь голий, скрутившись калачиком, плакав на соломі — чи то від страху, чи від ненависті до мене.
— Прошу тебе, не говори мамі! — благав він крізь сльози, не підводячи голови.
Я вийшов, не промовивши ні слова.
6
Чи була це гра з боку Альберта, чи він сам зі страху в усьому зізнався, але вже через кілька днів після цього випадку Ельза підійшла до мене і запитала чужим відстороненим голосом:
— Ти знаєш, що наш син зв’язався зі сторою?
Я саме чистив картоплю і від несподіванки навіть випустив з рук ножа.
— Зі сторою? — перепитав я, ледве впоравшись зі собою. — Ну, припустимо.
— Ти не повинен так вже його засуджувати.
— Я тебе не розумію.
— Він ще дитина, — сказала Ельза, дивлячись мені прямо в очі (вона це вміла). — Так, незважаючи на це.
— Припустимо, — сказав я. — І навіщо ти мені це говориш?
— Щоб ти зрозумів, що краще він зі сторою, ніж... із якою-небудь дівчиною, яка почне його принижувати, а то ще й вимагати одружитися з нею. Ти ж сам мужчина — повинен розуміти, що таке чоловіча потреба.
— Відколи це її задовольняють за допомогою скотолозтва?
— Але ти ж сам собі суперечиш, — відразу ж завелася Ельза. — Ти сам мене переконував, що вони — «як люди».
— Але ти їх, тим не менше, продовжуєш їсти, — не витримав я.
— Але це ж твоя думка, а не моя! Я так зовсім не вважаю. Ну, Дім... — вона наблизилась і обійняла мене за шию. — Якщо подумати, то що такого сталося? Навіщо робити подію?
— Мені здається, це ти її робиш.
— Я вирішила поговорити, тому що...
Вона замовкла.
— Ну.
— Тому що він тебе боїться... так, боїться.
— Альберт?
— Так. Він прямо в якомусь жаху через тебе. Ти його так налякав.
— Коли?
— Тоді... — вона ніжно провела мені пальцем по потилиці. — У хліві.
— Ну, звідки ж я міг знати, що це мій власний син?
— Але ж ти міг його вбити, тим ножем...
— А, ти і про ніж знаєш?
— Тільки не осуджуй його ще й за те, що він поділився зі своєю матір’ю.
— Я не розумію, до чого ти ведеш.
— Зрозумій... — вона майже лягла на мене м’якими грудьми. — Йому потрібно...
— Ти хочеш сказати...
— Так, нехай походить до неї, поки... Ну що тут такого, врешті-решт?
— Що значить «поки»?
— Поки не знайде собі жінку для життя.
— Боже, Ельзо, і це ти говориш? Ти? Щоби ми дозволили синові скотолозтво? — я відсторонив її від себе рухом руки.
— Скотолозтво? — очі її загорілися. — Тобі треба обов’язково все споганити! Тоді заріж її! Сьогодні ж!