Від редакції
Як нам стало відомо з достовірних джерел після того, як інтерв’ю вже було підготовано до друку, прізвище пана Дмитра Огіна є у списку осіб для превентивного затримання. День його зникнення точно не встановлено, але принаймні це сталося не пізніше дня проведення акції. Отже, є всі підстави вважати, що пан Д. Огін зник, дізнавшись якимось чином про плановану акцію.
Шановна редакціє! Я хотіла би відгукнутися на статтю А. Гольцербаха-Чиха, яка мене глибоко обурила. Винищити бідних тварин як вид лише для того, щоби... вони не мучились у майбутньому? Що, цікаво, сказав би шановний пан А. Гольцербах-Чих, якби до нього проявили подібну «гуманність»? Це якийсь диявольський виверт моралі. Як це можна бути «гуманним» до тих, кого для початку знищують? Мені взагалі не зрозуміло, як ваша редакція не усвідомлює, що зникнення будь-якого виду тварин на Землі — це збіднення нашого життя, величезна втрата. Уявімо хоча б на мить своє життя без кішок! Чи без собак! А що вже говорити про сторів, які стали величезною частиною нашого життя, нас самих?
Я згідна з тим, що наше ставлення до сторів є часто нелюдяним (тому і вирішила написати до вашої газети). Я всією душею за те, щоби гуманізувати наші стосунки зі сторами. Я сама мати чотирьох дітей. Але навіщо ж доходити до такої дикості, щоб ставити питання про винищення сторів взагалі? У мене особисто (й у моїх дітей) зі сторами прекрасні стосунки. Коли захворіло стореня — діти за ним доглядали, як за людиною, годували його з соски. Бачили б ви, з якою любов’ю вони ставляться до цих тварин. Я не розумію, де тут жорстокість. Вся справа в нас. У людях, в наших почуттях і нашій турботі. Я особисто приймаю пологи у своїх сторів: я страждаю, і плачу, і радію разом з ними. І вони мені відповідають тим же!
І ось цю нашу гармонію ви хочете зруйнувати? За яким правом ви хочете позбавити нас один одного? Ми вас про це просили? Просимо?
Замість того, щоби боротися за прийняття законів про людське поводження з тваринами, ввести покарання за жорстокість, ви хочете знищити сторів як вид, приректи людину на самотність. А ви подумали про тих людей, для яких стори — єдине спілкування, єдина віддушина? Я можу навести вам сотні прикладів людяного ставлення до сторів. Коли люди прив’язуються до цих тварин, ночі не сплять, коли ті хворіють, гірко оплакують їхню смерть. Я сама в молодості, до заміжжя, мала таку подругу-стору, яка, якщо хочете знати, врятувала мене своєю присутністю у хвилини відчаю. Вона просто сиділа поруч, гладила мене, коли я плакала, по голові — й мені цього було достатньо. І ніяка я не «людоїдка», як ви намагаєтеся довести. Коли батьки хотіли її зарізати, до Різдва, я чинила опір, закотила істерику. А коли вона загинула (потрапила під машину, повертаючись з польових робіт), я не з’їла ні грама її м’яса. Мені це було неприйнятно, розумієте? Я навіть не могла дивитися, як його їдять мої батьки — я вибігала з кімнати, щоб не бачити.
У мені є всі ті людські почуття, що і у так званих «консервативних гуманістів». Я не вважаю себе менше людиною, ніж вони. Але одна справа — олюднювати любов’ю ставлення до тварин, до їхнього життя, а інша — керуючись якоюсь «ідеєю-фікс», перевертати життя догори дном, доходити до такої дикості, щоб тварин почати називати «людьми» (і на цій підставі домагатися їхнього зникнення!).
Пані Кароліна Олбрайт,
мати чотирьох дітей
Від редакції
Ми не будемо коментувати цього листа. Він говорить сам за себе. З великої редакційної пошти ми відібрали ще одне звернення (воно зветься «Життя без сторів»), яке ніби продовжує, на наш погляд, тему.
Шановні панове. Я сам психолог, працюю в Інституті дослідження людського фактора. Мене дивує, що підняту в нашій державі «проблему сторів» розглядають лише з моральної та «економічної» сторін. Але річ не тільки в тому, що зі зникненням сторів як явища руйнуються економічні підвалини нашого життя. Річ не тільки в полегшенні «морального тягаря». Життя без сторів — це життя в якійсь психологічній порожнечі. Життя, немислиме для сьогоднішньої людини. І, можливо, саме ця порожнеча лякає її найбільше.
Річ у тому, що постійна присутність поруч людиноподібної істоти (не будемо тут вдаватися в суперечку, наскільки вона «людина», а наскільки — «тварина»), фактично створила на планеті тип людини, яка не знає самотності. Справжньої самотності.