Боляче це чути, але стори були створені фашистами в результаті вдалого експерименту. «Нижча раса» все-таки виникла, нехай частково і десь силоміць, шляхом створення її «під ідею». Сьогодні жоден стор не висловить жодної думки. І не придумає жодної рими. Але серед тих перших сторів, яких зігнали в концтабори, було ще багато людей. Це жахливо, але це так. До кінця життя внаслідок довгих десятиліть існування в скотячих умовах (бо фашисти «наперед» вважали їх не людьми, тваринами), багато людей стали і справді схожими на тварин. Тому що бути людиною — це означає жити людським життям, людськими почуттями та думками з дня в день, із року в рік. Що ж до їхнього потомства, народженого в концтаборах, то воно вже практично нічим не відрізнялося від сторів.
Згадаймо, що людських дитинчат ізолювали від батьків, ще здатні були передати їм хоч щось людське, щойно ті діти спиналися на ноги. Звиклі винятково до фізичної роботи, без жодного уявлення про будь-яку культуру, майже не здатні говорити, вони насправді вже мало чим нагадували людей. Третє і четверте покоління поступово втратили мову та сором. У п’ятого, шостого і сьомого — деградувало мислення. Як свідчать сучасні наукові дослідження, умови життя десятків поколінь спричинили у сторів видозміну генного коду. У ХIХ столітті «нижча раса» була тільки вигадкою божевільного німецького філософа. Та у ХХV-ХХVIII століттях вона вже стала реальністю. Ідея трансформувалася у дійсність. Людина перестала страждати від «подвійної моралі». Поділ людей на «вищих» і «нижчих» зник. Це — парадокс ніцшеанства та породженого ним фашизму. Внаслідок перемоги фашизму було — нехай і насильницьким, нелюдським шляхом — створено породу людиноподібних тварин. Подвійна мораль, яка жахала людей ХХ століття, бо дозволяла застосовувати звірства людини супроти іншої людини, зникла, знову ставши унітарною, єдиною. Адже звірство перестало бути звірством щодо того, хто вже не був людиною. Концтабори перетворилися на звичайні хліви та загони для тварин. Фашизм сам себе виснажив, перестав бути фашизмом, страховиськом. Так виник неогуманізм — наша сьогоднішня ідеологія. «Винуватець» нашої цивілізації Ніцше і тут виявився правим: він твердив про вічне повернення. «Нижчу расу» було створено — і це єдине свідоцтво фашистського витоку нашої цивілізації. Та ще назва планетарної держави, названої «рейхом». Утім, назву цю, згідно з планами Вищої Контрольної Ради Рейха, може бути незабаром змінено.
Нарешті, останнім закономірним парадоксом історії можна вважати те, що сама наша цивілізація — це, властиво, повернення до стану двотисячолітньої давності. Вражаючий збіг цінностей: знову ми прославляємо дружбу, любов, віру, братерство. Знову засуджуємо жорстокість. Знову боремося з людською натурою, яка іноді зазіхає на ці цінності. Ми не стали кращими за людей ХIХ та ХХ століть, хоча людина у нас уже не вбиває людину, а держав немає взагалі! Перша невдала спроба фашизму та комунізму, потім друга спроба фашизму, нарешті — третя, що увінчалася всесвітнім успіхом. Здавалося, світ піде вперед, у якусь невідому далечінь подвійної моральності. Скептики віщували цивілізацію монстрів, бездушних істот із нелюдською мораллю. А в результаті ми маємо звичайних людей, які дуже нагадують своїх далеких людських предків. Зі ставленням до собі подібних набагато більш гуманістичним, аніж у попередню епоху, без думки про вбивство та «подвійну етику». Нікому з нас і в голову не прийде, що людина може бути не рівною людині. Фашистські ідеї, які, власне, і спровокували нашу цивілізацію, абсолютно відсутні у свідомості суспільства й окремих людей. Постгуманістична епоха сама собою, пройшовши стадію варварства, переросла в неогуманістічну. Залишивши після себе як родову пляму хіба що сторів і засновані на їхній праці форми людського життя. Утім, і в доісторичні часи на повну силу використовували тварин, на цьому стояла цивілізація. Щоправда, не людиноподібних.
Якщо зазирнути у ще глибшу епоху, то ми побачимо ще один вражаючий аналог нашої з вами цивілізації. Це — рабовласницьке суспільство, засноване на підневільній праці одних людей на інших. Зовнішня схожість разюча. Проте будь-кого з нас просто вжахне думка, що не стор, а людина була власністю людини. Ось із яких глибин бере витоки «подвійна мораль»! Потім її тільки модернізували, пом’ягшуючи та прикриваючи гаслами про свободу людини. У феодальному суспільстві одні люди теж працювали на інших. У буржуазному — теж, хоча юридично людина перестала бути власністю іншого. Проте насправді людина працювала на іншу людину, якій належали засоби виробництва. Це було теж рабство, тільки цивілізоване.