По–четверте, вiдсутнiсть будь–якої допомоги стрiлецтву, в тому числі й моральної, з боку українського полiтичного проводу. Перебравшись до Відня, Головна Українська Рада і Українська Бойова Управа фактично залишили леґiон напризволяще в найважчi часи його iснування (у цей час ряд українських полiтикiв узагалi вiдмовилися вiд поїздки до леґiону УСС[31]), оскільки тривалий період були далеко від подій, що вимагали активного і постійного їхнього втручання.
По–п’яте, тактичнi непорозумiння в стрiлецькому проводi. Однi, яких репрезентували отаман Михайло Галущинський i деякi старшини І–го куреня: Гриць та Iван Коссаки, Роман Дудинський, Сень Ґорук, Осип Букшований — вважали, що стрiлецтво має манiфестувати свої переконання та iдею вiдвагою i бойовими подвигами, здобуваючи при цьому визнання австрiйського командування[32]. Iншi, перш за все Степан Шухевич, Василь i Петро Дiдушки, Дмитро Вiтовський, якi представляли iдейну елiту стрiлецтва, вважаючи спiвпрацю з Австрiєю неминучим лихом, виступали за те, щоб УСС по можливостi зберiгали себе вiд втрат i, набираючись сил, чекали вiдповiдного моменту для виконання свого покликання[33]. Такi непорозумiння часто приводили до мiжусобиць i не сприяли стрiлецькiй консолiдацiї, зокрема, через них навесні 1915 р. покинув леґiон УСС командант ІІ–го куреня отаман Степан Шухевич. Становище ускладнювалося й тим, що деякi старшини, переведенi до УСС iз австрiйської армiї, не розумiли призначення, завдань та мети стрiлецької формацiї[34] (нерідко при доборі старшин українські політики керувалися їх партійною приналежністю, а не професіоналізмом та ідейністю[35]), тому бiльше шкодили їй, як допомогали. Все це вело до песимiзму в стрiлецькому середовищi, «коли здавалося, що вже все пропало»[36], й майже унеможливлювало ефективну органiзацiйно–полiтичну працю.
Але такi настрої серед стрiлецтва панували недовго — емоції відійшли на задній план, а тверезий розум підказував, що потрібно витримати. Бо хто, як не передвоєнна молодь гостріше відчував біль за втраченим бойовим духом українців, хто глибше розумів необхідність новітніх визвольних традицій, які б поклали початок боротьби за власну державу?! І стрільці витримали ці перші, можливо, найтяжчі в їхньому житті випробування, зберігши цим леґіон, а разом з ним і надію на краще. Як заявляв один зі стрілецьких ідеологів Теофіль Мелень: «Українська справа живе, бо живе в таборі УСС»[37]. Вже з 1915 р. тут починається процес духовного вiдродження. У стрiлецькому загалi змiцнiло почуття власної гiдностi, бо молодий iдейний стрiлець дуже швидко набирався воєнного досвiду i ставав кращим вояком, нiж австрiєць чи угорець. Один з німецьких генералів казав про УСС: «Мої баварці б’ються, як леви, а українці, як чорти»[38]. Своєю боротьбою усуси здобули чимало вiдзначень i похвал, викликали пошану й симпатiї союзникiв[39], i змусили рахуватись iз собою навiть ворогiв. Так, росiйське командування, характеризуючи стрiльцiв у секретнiй директивi, наголошувало, що це «вiдборнi вiйська, якi називають себе українцями i мрiють про вiдновлення самостiйної Малоросiї»[40]. Оце вiдчуття власної вартiсностi викликало в стрiлецтвi гордiсть, що воно власною кров’ю в тяжких боях вiдновило українську вiйськову традицiю та вiдродило забуте вже iм’я українського вояка. У результатi — український леґiон почав поступово перетворюватись iз групи розрiзнених молодих патрiотiв в єдиний органiзм, натхненний одною iдеєю.
З весни 1915 р. в стрiлецькому середовищi починається систематична iдейно–виховна та полiтична праця, що не припинялася до останнiх днiв iснування леґiону. Це пояснюється тим, що визвольна iдея передвоєнного стрiлецтва зі створенням та початком дiяльностi УСС перейшла в стадiю реалiзацiї, а тому потребувала нового осмислення й оцiнки. Зважаючи на те, що тодiшнє галицько–українське суспiльство та його полiтичний провiд не були готовими до виконання такого завдання, цю мiсiю взяла на себе передова частина стрiлецтва. Поштовхом до усталення та впорядкування згаданої працi став спiльний постiй двох куренiв УСС бiля гори Макiвки, в селах Головецьку та Грабiвцi на Сколівщині, напровеснi 1915 р.
Вияви такої роботи були й ранiше, зокрема, ще восени 1914 р. пiд час старшинських дискусiй у Ґорондi сотник Дмитро Вiтовський викладав своє бачення майбутнього України, шляхiв досягнення її незалежностi, устрою та iнших аспектiв. Пiдсумком його роздумiв був висновок: «Якаби покищо не була, без розбору, коби тiльки Самостiйна Українська Держава, Одна, Неподiльна!!!»[41]. Але тодi це були поодинокi факти — тепер же вони набирали бiльш–менш систематичного характеру.
Вiдносний спокiй на фронтi та зосередження стрiльцiв у двох сусiднiх селах сприяли встановленню тiснiших контактiв мiж вояками, ближчому взаємопiзнанню, обмiну думками й планами. Тут пiд час жвавих дискусiй на загальнополiтичнi та внутрiстрiлецькi теми стрiлецтво прийшло до переконання, що його головне завдання наспiє не тепер, у розпалi цiєї вiйни, бо вона триває за iснування австрiйської монархiї, а наприкiнцi її, коли обi ворожi сторони знесиляться i збройний виступ українцiв зможе вiдчутнiше вплинути на вирiшення української справи[42]. Вже тодi УСС почали задумуватися над майбутньою протиавстрiйською полiтичною акцiєю[43].
Разом iз цим, передова частина стрiлецтва усвiдомлювала, що якi б не були наслiдки вiйни, пiсля її закiнчення весь тягар нацiональної роботи спаде на них[44]. У стрiлецькому середовищi створили групу пiд керiвництвом сотника Дмитра Вiтовського та четаря Iвана Балюка, куди ввiйшли старшини та окремі стрiльцi, що ставили своєю метою вироблення стрiлецької iдеологiї. Було з’ясовано такi засади: «Наша мета — Незалежна i Соборна Українська Держава. Ми, вiйсько України, йдемо до тiєї мети слiдами Мазепи i згiдно iз «Заповiтом» Шевченка. Щоб ту важкодосяжну мету осягнути, треба готувати нашу молодь, виховувати її у вiйськовому дусi, в почуттi обов’язку щиро i повсякчасно працювати для добра України та в готовностi стати у вiдповiдну хвилину до збройної боротьби за неї»[45].
Тодi ж за iнiцiативою сотнi Вiтовського було започатковано стрiлецький «Пресовий фонд», що мав стати основою для створення друкованого органу, котрий поширював би самостiйницькi iдеї та гуртував навколо себе людей, головним чином пiсля вiйни. УСС мали намiр з допомогою цього органу постiйно впливати на українське громадянство «в державницькому дусi та перевиховувати його»[46]. Сам Д. Вiтовський у листi вiд 6 березня 1915 р. писав з цього приводу до члена Української Бойової Управи Iвана Боберського: «I тi хлопцi, що часом днями цiлими голодують, тi люди, якi знають, що, вернувшися додому, не будуть мати чим грiшного тiла накрити, тi люди зi своєї нужденної платнi роблять складку на свiй орган... Тими думками заражуються iншi сотнi i заряджують збiрку у себе...»[47]. Впродовж семи мiсяцiв у фонд було зiбрано 16000 крон, що дало змогу профiнансувати 44 номери часопису «Шляхи»[48], який виходив у 1915–1918 рр. як стрiлецький орган. Таким був початок дiяльностi УСС по органiзацiї систематичної нацiонально–державницької працi.
32
[26] Галущинський М. З Українськими Сiчовими Стрiльцями... – С. 10; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914-1920 / За ред. Б.Гнаткевича. – Репринт. відтворення з вид. 1935 р. – Львiв: Слово, 1991. – С. 19; Думiн О. Iсторiя Леґiону... // Дзвiн. – 1991. – № 11. – С. 127.
33
[27] ЦДIА України у м. Львовi, ф. 353 т, оп. 1, спр. 13, арк. 12; Українськi Сiчовi Стрiльцi 1914—1920... – С. 19.
34
[28] ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 47-48 зв.; ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 20-24; ф. 353 т, оп. 1, спр. 7, арк. 76-77.
35
[29] Новий час. – 1934. – № 181; Шухевич С. Видиш брате мiй (8 мiсяцiв серед УСС). – Львiв: Червона Калина, 1930. – С. 27-28.
36
[30] Львiвська наукова бiблiотека iм. В.Стефаника НАН України (далі: ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 9, од. зб.4352.
39
[33] ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 22, арк. 29; ЦДIА України у м. Львовi, ф. 360, оп. 1, спр. 49, арк. 14-15, 26; ф. 353 т, оп. 1, спр. 13, арк. 20.
40
[34] Доценко О. Невiдома сторiнка з легенди про Українських Січових Стрільців // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1934 р. – Львiв, 1933. – С. 46.
41
[35] Див.: Угрин-Безгрiшний М. Нарис iсторiї Українських Січових Стрільців... – С. 110-115.
42
[36] Бой. Українські Січові Стрільці (УСС) і Січові Стрільці (СС) // Календар Червоної Калини на 1924 р. – Львів—Київ, 1923. – С. 74.
43
[37] Заклинський М. Дмитро Вiтовський. Спроба життєпису й характеристики. – Львiв: Всесвiт, 1936. – С. 10-11.
44
[38] Дiло. – 1915. – 8 трав.; Заклинський М. «А ми тую стрiлецькую славу збережемо». Спомини з визвольної вiйни. – Ч. 1. – Львiв: Всесвiт, 1936. – С. 43.
45
[39] Ходак I. Дмитро Вiтовський – провiдник листопадового чину // Літопис Червоної Калини. – 1991. – № 2. – С. 47.
46
[40] ЦДАВОВУ України, ф. 4465 т, оп. 1, спр. 23, арк. 14 зв., 39 зв. – 40; Заклинський М. Дмитро Вiтовський. Спроба життєпису... – С. 10.