- Може, й не переконаю, - погодився Мандрівник, - але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у [38] царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...
- Щоб мандрувати в Часі! - вигукнув Дуже Молодий Чоловік.
- Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.
Філбі тільки посміхнувся.
- Я перевірив її на досліді, - сказав Мандрівник у Часі.
- Надзвичайно корисний винахід для історика, - промовив Психолог. - Можна було б повернутися в минуле і перевірити, скажімо, відому всім оповідь про Гастінгську битву*.
* Гастінгс - місто на південному сході Англії. Біля цього міста 1066 р. сталася битва між англосаксами і нормандськими завойовниками.
- Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги? - застеріг Лікар. - Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.
- Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона, - замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.
- І вони напевно поставили б вам незадовільно. Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.
- Тоді нам лишається ще майбутнє, - не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік. - Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.
- І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах, - докинув я.
- З усіх найекстравагантніших теорій... - почав Психолог.
- Авжеж. Так само думав і я і тому ніколи не казав про це, аж доки...
- Ви не пересвідчилися в цьому з досліду! - скрикнув я. - І можете довести це?
- Продемонструйте ваш дослід, - вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.
- Еге ж, покажіть нам ваші спроби, - приєднався до нього Психолог, - хоч я знаю, що все це химери.
Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.
- Чого це він туди подався? - здивовано глянув на нас Психолог. [39]
- Утне якусь штуку, - висловив гадку Лікар.
Філбі заходився розповідати про фокусника, що його він бачив у Барслемі, та Мандрівник у Часі повернувся, і оповідання Філбі ми вже так і не почули.
II. МАШИНА
В руках Мандрівник у Часі тримав якусь блискучу металеву раму, розміром трохи більшу за настільний годинник, надзвичайно тонкої роботи. Була вона із слонової кості й якоїсь прозорої кристалічної речовини. Надалі я мушу додержувати цілковитої точності, бо те, про що мовитиметься, здасться вам абсолютно неможливим (звичайно, коли не йняти віри поясненням нашого господаря). Мандрівник узяв маленький восьмикутний столик, що їх було кілька в кімнаті, і підсунув до каміна так, щоб дві ніжки його стали на килимок. На столик він поклав свою машину, потім підсунув стілець і сів. На столику стояла ще маленька лампочка під абажуром, яка яскраво освітлювала все навкруги. В кімнаті горіло ще з дванадцятеро свічок: дві з них, у бронзових свічниках, - на поличці каміна, а решта в канделябрах. Отож було ясно як удень. Я сів у низеньке крісло, поставивши його майже між каміном і Мандрівником у Часі. Філбі примостився позад Мандрівника й дивився поверх його плечей. Лікар і Провінційний Мер сиділи праворуч від нього, а Психолог - ліворуч. Ззаду Психолога стояв Дуже Молодий Чоловік. Всі ми були насторожені. Я вважаю за неймовірне, щоб за таких умов нас спромоглися б обдурити, хоч би який хитрий та дотепний не був фокусник.
Мандрівник у Часі глянув спершу на нас, а тоді на машину.
- Ну? - підганяв його Психолог.
- Цей невеличкий прилад, - сказав Мандрівник, спершися ліктями на стіл і поклавши обидві руки на свій апарат, - тільки модель. Це - мій проект Машини, щоб подорожувати в Часі. Вигляд у неї, як бачите, дуже загадковий, а круг цього бруска ніби мерехтить щось, надаючи всьому апарату якогось фантастичного характеру. Оце, - вказав він пальцем, - один маленький білий важіль, а то - другий.
Лікар підвівся з крісла й пильно оглянув модель.
- Зроблено чудово, - схвалив він.
- Вона забрала в мене два роки праці, - зауважив Мандрівник, а коли всі ми й собі оглянули машину, додав: - [40] А тепер, - прошу звернути увагу, - цей от важіль посилає машину в майбутнє, а цей рухає її у зворотному напрямі. На цьому сідельці сидить той, хто подорожує в Часі. Зараз, щойно я натисну важіль, машина рушить звідси. Вона зникне, перейде в майбутнє. Огляньте її добре. Огляньте й столик, аби впевнитись, що ніякого фокуса тут нема. Я не хотів би втратити цю модель та ще й на додаток заробити прізвисько шахрая.
На хвилину запала мовчанка. Психолог, здавалось, хотів мені щось сказати, але передумав. Тоді Мандрівник простяг пальця до важеля.
- Ні, - якось несподівано сказав він, - дайте мені хто-небудь руку.
Обернувшись до Психолога, він узяв його за руку і попросив простягти вказівний палець. Отже, Психолог сам особисто послав модель Машини Часу в нескінченну подорож. Ми всі бачили, як повернувся важіль. Я абсолютно певний, що ніякого шахрайства тут не було. На нас війнуло вітром, полум'я в лампі підскочило, одна свічка на каміні погасла, а маленька машина швидко крутнулася, немов потьмяніла, одну мить здавалася якоюсь марою, привидом з жаринок та слонової кості і... зникла. На столику залишилася сама лампа.
Якусь хвилину всі мовчали. Нарешті Філбі порушив тишу, вилаявшись півголосом. Психолог, очунявши від подиву, зазирнув під стіл. Мандрівник у Часі вибухнув веселим сміхом.
- Ну й як? - кивнув він Психологові, підійшов до каміна, взяв з полички тютюн і, обернувшись до нас спиною, став набивати люльку.
Ми перезирнулися.
- Слухайте, - сказав Лікар, - ви це серйозно? Ви таки й справді думаєте, що машина мандрує собі десь у Часі?
- Авжеж, - відповів Мандрівник, нахиляючись до вогню, щоб від скіпки розпалити люльку. - Скажу більше, - він глянув просто в обличчя Психологові, який у збентеженні забув обрізати кінчик сигари й даремно силкувався розкурити її, - скажу більше: там, - він хитнув головою в напрямі лабораторії, - у мене стоїть майже закінчена велика машина, і, коли вона буде зовсім готова, я й сам вирушу в таку подорож.
- Ви хочете сказати, що ваша модель мандрує десь у майбутньому? - спитав Філбі.
- У майбутньому чи в минулому, цього я ще точно не знаю. [41]
По короткій паузі у Психолога сяйнула думка.
- Коли вже вона й подорожує десь, то лише в минулому, - сказав він.
- Чому в минулому? - зацікавився Мандрівник.
- Я вважаю, що машина не пересунулась у Просторі. Значить, подорожуючи тільки в Часі, вона мусила б бути тепер тут, бо разом із нею посувається вперед і самий Час.
- Але, якби вона була в минулому, ми побачили б її, коли входили в цю кімнату, й сьогодні, і минулого четверга, і в четвер два тижні тому, і так далі, - заперечив я.
- Зауваження слушні, - прибравши безстороннього вигляду і повертаючись до Мандрівника, сказав Провінційний Мер.
- Анітрохи, - відповів той. - Подумайте лишень, - звернувся він до Психолога, - і ви легко це з'ясуєте. Це ж просто зображення поза межами свідомості, так що наші чуття не можуть його вловити.
- Звичайно, - погодився Психолог. - Це дуже просте питання з погляду психології, - запевнив він нас, - і мені слід було б цього не забувати. Воно досить легке для розуміння й чудово підтверджує цей парадокс. Ми не можемо бачити окремих моментів руху колеса в веретені або льоту кулі в повітрі. Якщо машина пересувається в Часі із швидкістю в п'ятдесят чи сто разів більшою, ніж пересуваємось ми, якщо вона за секунду проходить стільки Часу, скільки ми за хвилину, то й враження від її руху дорівнюватиме одній п'ятдесятій чи одній сотій частині враження, яке вона справила б на нас, коли б не пересувалася в Часі. Це досить легко зрозуміти. Ось бачите? - засміявся він, проводячи рукою по тому місцю, де стояла машина.
Кілька хвилин ми просиділи мовчки, не спускаючи очей з порожнього стола. Мовчанку порушив Мандрівник, запитавши, що думаємо ми про це все.
- Тепер, увечері, воно скидається на правду, - сказав Лікар, - але зачекаймо до завтра. Вранці завжди краще думається.
- Може, вам цікаво подивитись на саму Машину Часу? - спитав Мандрівник. За цими словами він узяв лампу й повів нас довгим коридором, де завжди стояв протяг, до лабораторії. Я виразно пригадую, як мерехтіло світло лампи, якою широкою та чудернацькою здавалась тінь од його голови, як танцювали на стіні наші силуети, як ми йшли слідом за ним, дивуючись і все ще не вірячи, і як у лабораторії ми побачили збільшену копію того маленького апарата, що недавно зник [42] у нас з очей. Одні частини Машини зроблені були з нікелю, інші зі слонової кості, деякі, безперечно, вирізьблено або випиляно з гірського кришталю. Прилад стояв майже готовий; лише якісь криві кришталеві прути лежали незакінчені на лаві біля кількох креслень. Я взяв один із них, щоб краще роздивитися. Здавалося, вони були з кварцу.