Міркуючи про це все й поглядаючи навкруги, я звернув увагу на гарненьку маленьку будівлю, щось подібне до колодязя під куполом. Мимохідь я подумав: хіба не дивно, що криниці й далі існують навіть у такому віддаленому майбутті, – але довго не переймався цією думкою.
Далі, у напрямку вершини пагорба, уже ніяких споруд не було, й оскільки я крокував занадто швидко для маленьких людей, то незабаром залишився сам-один. Відчуваючи дивне почуття свободи і якийсь особливий ентузіазм, я сміливо йшов уперед.
Діставшись вершини, я побачив лаву, зроблену з якогось невідомого мені жовтого металу. У деяких місцях лава була поїдена червонуватою іржею й покрита м’яким мохом; поруччя лави, що зображували голови грифонів, були обламані.
Я сів на лаву і став милуватися неосяжним світом, що розпростерся перед моїм поглядом у промінні призахідного сонця.
Картина, варто сказати, була разюче прекрасною. Сонце повільно ховалося за обрій, і весь захід був охоплений золотим вогнем. Подекуди виднілися горизонтальні смуги, пурпурні й малинові. Унизу лежала долина Темзи; річка струменіла, наче цівка розтопленої сталі.
Я вже оповідав про велетенські палаци, порозкидані усюди серед пишної зелені. Деякі з цих палаців уже перетворилися в руїни, інші ж, як і раніше, були заселені. То тут, то там немов із землі виростали білі й сріблисті статуї, різкі вертикальні лінії якогось обеліска. Жодних огорож і ознак власності, жодних слідів землеробства я не помітив. Уся земля перетворилася на один великий сад.
Розглядаючи таку надзвичайну картину, яка постала перед моїми очима, я намагався знайти пояснення всьому, що бачив. (За якийсь час я переконався, що моє осмислення побаченого було занадто однобічним і що в ньому крилася лише половина правди.) Після тривалих роздумів я дійшов ось якого висновку.
Швидше за все, я бачив людство в еру його деградації. Червонуваті смуги заходу сонця навели мене на думку про занепад людської цивілізації. Зненацька для себе я став свідком вислідів нашого теперішнього соціального ладу та суспільної діяльності. Я вирішив, що це все були цілком логічні наслідки. Силу породжують тільки нестатки; забезпеченість натомість призводить до слабкості. Постійна робота над поліпшенням умов життя – саме в цьому й полягає справжній поступ цивілізації, котрий робить життя дедалі більш забезпеченим, – мусила досягти свого кульмінаційного пункту. Одна перемога об’єднаного людства над природою спричиняла іншу. Те, про що ми тільки мріяли, перетворилося на реальність, проекти зрештою були завершені.
І ось переді мною – наслідки…
Звичайно, поки ще наші землеробство й санітарна наука перебувають у зародковому стані. Сучасна наука атакувала лише дуже незначну ділянку великого фронту людських хвороб, але вона завзято й наполегливо бореться. Сучасне землеробство й садівництво знищують то тут, то там бур’яни та культивують лише порівняно незначну кількість корисних рослин, а іншим залишається боротися за своє існування. Ми поліпшуємо наші улюблені рослини й улюблені породи тварин шляхом особливого відбору. Але як мало таких покращених видів! Ми розводимо то кращий сорт персика, то виноград без зерен, то особливо гарні й великі квіти, то кориснішу породу худоби. Ми робимо це поступово й діємо навмання, бо не маємо чіткого уявлення про досконалість, а наші знання вкрай обмежені. До того ж природа в наших незграбних руках є обмаль піддатливою й боязкою. Але поступово процес налагодиться та відбуватиметься дедалі краще. Адже припливи й відливи не заважають течії неухильно просуватися вперед. Світ ставатиме щоразу більш розумним, досвідченим, організованим; справи підуть усе швидше на шляху до цілковитого підпорядкування природи людині. Зрештою шляхом ретельної й розважливої роботи ми вповні пристосуємо тваринне і рослинне життя до наших людських потреб.
І ось, як я побачив, такого остаточного пристосування, імовірно, досягнуто. Воно відбулося в той проміжок часу, крізь який промчала моя Машина. Повітря звільнилося від мух і комарів, земля – від бур’янів і цвілі. Усюди – дивовижні плоди й чудові запашні квіти, в повітрі пурхає незліченна кількість прекрасних метеликів. Ідеалу профілактичної медицини теж досягнуто: хвороби знищені; принаймні, за увесь час мого перебування я не помітив і сліду якихось заразних недуг. Пізніше я довідався, що й самі процеси гниття та розкладання під впливом загальних змін набули зовсім іншого характеру.