— Прибульці… час… — повільно думав Гриня. — Тож-бо мій телепень останнім часом тільки про цей час і говорить. І книжечки різні про час навіть за обідом читав.
Гриня пригадав, як останніми днями не раз бачив, що син шастав у підвал, стараючись, аби його не помітили.
Увечері, коли учень п’ятого класу Ваня Фомочкін прийшов додому, батько зустрів його з нахмуреним лобом. На столі лежав солдатський ремінь. Батько показав синові на табуретку:
— Лягай!
— За що? — заверещав страдник.
— За те, що без батькового дозволу… — приказував Гриня, і ремінь легко літав у його вправній руці. — За те, що через тебе сорому набрався! Я п’ю, але не краду. Ти що там у підвалі зробив?!
— Ой, усе розкажу, тільки пусти! Машину часу хотів зробити. Не вистачило тільки дротиків срібних і ланцюга з велосипеда. Не дістав ще.
— А цегла навіщо тобі? — гнівно запитав батько.
— Не брав я цегли, — шморгнув носом син, — вона сама на порох розсипалася, коли я генератор простору-часу випробував на форсованому режимі. Цегла ж за добу набрала п’ятсот вісімдесят років.
— Навіщо тобі ця машина? — з докором почав Гриня. — Скільки часу на неї вбив. Краще б матері або мені, скажімо, зайвий раз допоміг.
— Навіщо, навіщо! — схлипнув син, потираючи потерпіле місце. — Двійку мені вліпили із співів минулого тижня. Хотів повернутися в той же день, щоб виправити оцінку. Та де там. Мати за двійки сварить, ти б’єшся, особливо, коли теє… напідпитку.
— Це правда, — самовдоволено погодився Гриня. — Я такий. Незрозуміло мені тільки, як би ти виправив оцінку? Слуху ж у тебе зовсім нема.
— Я зробив машину, таку маленьку-маленьку, — запалився син, — заховаєш її в роті, і всім здається, що це ти сам співаєш.
— Он воно що, — на мить замислився Гриня і знову взявся за ремінь.
— За що? — з синових очей бризнули сльози.
— Кожну справу треба доводити до кінця. Двійку із співів ти так і не виправив, — похмуро сказав батько і замахнувся ременем.
НЕ ДОСЯГНУВШИ МЕЖІ
15/01 БВ Тремпс сидів у своїй однокімнатній квартирі на складаному похідному стільці й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхіднішим — строго й скромно — як і належить солдатському житлу: три складених стільці (для кожного члена сім’ї по стільцю) і складаний стіл, покритий грубим сірим пластиком. На стіні на рівні людського зросту — червоний ґудзичок термінової сигналізації для виклику поліції; трохи вище — портрет Головного Батька Всіх Солдатів у повній парадній формі. Його мавп’яче личко було скривлене в гримасі, яка мала виражати величність.
15/01 БВ Тремпс побожно подивився на Головного Батька й прошепотів:
— Даю тобі священне слово солдата А, що син мій буде гідний славного імені солдата В.
Цей день з самого початку був невдалим. Ще зранку 15/01 БВ Тремпс через неуважність забув віддати честь середньому офіцерові їхнього дому-казарми. Це було непростимим порушенням Статуту Поваги й Статуту Покори. Офіцер більш-менш лагідно покартав неуважного солдата, після чого в того довго боліло вухо.
Додому 15/01 БВ Тремпс мав іти тільки завтра. Адже батько сімейства — солдат А — перебуває в домі-казармі 5 днів і 2 дні вдома. Мати сімейства — солдат Б — має бути в домі-казармі 4 дні і 3 дні вдома. Діти — солдати В — перебувають у школі-казармі всього лиш 10 годин на добу і цілих 14 годин — вдома. В певних колах почали говорити, що це прояви лібералізму. І до цього найближчим часом мали прислухатись. Бо не таке це слово “лібералізм”, щоб вимовляти його марно.
О 10 годині 43 хвилини начальник дому-казарми викликав солдата А 15/01 БВ Тремпса до себе і сказав з докором:
— Ось погляньте, що нам передали по службовому каналу про вашого сина солдата В 16/01 ВГ Тремпса.
15/01 БВ Тремпс стояв струнко й читав інформативне повідомлення для службового користування. Все всередині в нього завмирало від горя, проте жоден м’яз на обличчі не здригнувся, бо саме так мав поводитися справжній солдат великого міста-імперії.
Раз на квартал у школі-казармі проводилися заняття з літератури й пропаганди. На минулому занятті вони розбирали написане генералом-письменником А оповідання, в якому йшлося про те, як розумний і відданий ідеалам міста-імперії солдат В запідозрив матір солдата Б в непростимих симпатіях до сусіднього міста-імперії: за цілком достовірними повідомленнями військового імперського агентства інформації, там по жеребку вбивали кожне десяте немовля для вироблення мужності у своїх солдатів, а старих людей перетоплювали на жир, який використовували для змащення гарматних деталей.
Мужній хлопчик не побоявся погроз, якими хотіла залякати його злочинна мати, і доповів про свої підозри начальству. Як показало експрес-слідство, жінка була невинною, однак, щоб не ризикувати, її знешкодили. За виявлену пильність солдатові В у вигляді заохочення дозволили бути присутнім на страті і, крім того, оголосили подяку перед строєм.
І о жах! Син 15/01 БВ Тремпса написав у своєму творі: “Я не знаю, як би вчинив у такому випадку”.
Нечувано! Неймовірно! І це його син, якого він виховував у кращих традиціях. Добре, коли мати не взнає про це. Така новина буде для неї великим ударом. Але ж усе ще можна поправити. Адже він знає свого хлопчика! Додому. Швидше додому!
Начальство співчутливо поставилось до рапорту 15/01 Б В Тремпса і надало йому дострокову відпустку.
І ось він сидить дома, з нетерпінням чекаючи на сина. Син має прийти через дві години. Дві години! Скільки часу! Треба використати його продуктивно.
І 15/01 БВ Тремпс заходився складати донос, який збирався відіслати наступного дня. Згідно з наказом “Про загальнодержавну значимість доносів”, а також додатком до наказу, в якому давалися чіткі організаційні вказівки, письмовий донос складався солдатом А в кінці місяця і здавався у Відділ національного здоров’я. Усну інформацію по фону рекомендували подавати щотижня. Дружина здавала доноси у своїй організації, а син, повідомляючи в своєму учбовому доносі про розмови між батьками, здавав його за місцем навчання в школі-казармі. Солдат А любив порядок і стежив за тим, щоб усі члени сім’ї писали й здавали доноси своєчасно.
Він сів за стіл і, широко розставивши лікті, почав писати. Донос виходив докладний і розумний. 15/01 БВ Тремпс зумів навіть провести психоаналіз деяких ситуацій, і це трохи заспокоїло його. Йому навіть спало на думку, що якби не цей вчинок сина, він міг би найближчим часом чекати просування по службі.
Він став перечитувати написане і раптом злякано здригнувся. Як він міг написати таку фразу?! “…І якщо навіть виникнуть вагання, віддані солдати імперії рішуче подолають їх і стануть стіною, готові захистити Високі Ідеали і Благородні Цілі на перше слово Великого Батька Всіх Солдатів”. Якби цю фразу прочитав офіцер взводу аналізу, то довелося б авторові пережити чимало прикрих хвилин. Всім відомо, що саме слово “вагання” має бути виключене з лексикону справжнього солдата. Наказ начальства — істина в найвищій інстанції. Найменший сумнів у його доцільності — це злочин, тому й треба виконувати накази без роздумів. Загальновідомо, що саме здатність коритися без роздумів — одне з найголовніших достоїнств справжнього солдата.