Слідство закінчилося нічим. Але до того часу у Каспрушака Пелагеї вже не було, і Прокіп знав про це. Напередодні у Каспрушака побував один із його спільників, колишній шляхтич, який нібито шукав собі майстра-тесляра, знаючи, що Каспрушак останнім часом продає своїх кріпаків. Він і дізнався, що цей пан так само за борг у числі десяти інших кріпаків віддав і Пелагею, тепер уже ставну, вродливу дівчину. Віддав графині Войцицькій, матері Юзефа Войцицького. Прокіп дізнався також про подальшу долю Пелагеї, звичайно, не через Архипа, а через свою добре поставлену розвідку. Що стосується Архипа, його прийняли до банди, але вже на першій операції він виявив себе боягузом і після відступу був безжалісно вбитий, хоч Прокіп і не захотів брати гріх на душу, доручивши цю справу одному зі спільників.
Відтоді думка про дочку і її долю не давала Прокопові спокою. Знайшов він її не одразу. Якийсь час навіть боявся зустрічі. Він посилає свого розвідника, який під виглядом купця побував у маєтку Войцицьких. Так він дізнався, що його доньці живеться у ліберальних Войцицьких доволі непогано. Вона потрапила до дворової челяді. Прокіп довго не міг вирішити, як вчинити з донькою. Попросити продати її за будь-яку ціну? Але могло виникнути питання, чому саме її? А будь-яких зачіпок, які дозволяли б мисливцям на нього вирахувати, хто ж ховається під помаранчевою маскою, Прокіп не міг допустити. Викрасти дочку також було небезпечно. Не сама операція лякала, він міг її обставити блискуче, комар носа не підточив би, і ніхто б не постраждав, хвилювало те саме прокляте запитання: «Навіщо?» За ним і друге: «Хто?»
Поки він мізкував, що ж вчинити, почалися відомі події, пов’язані з поділом Польщі, потім — повстання Костюшка. Політичних розборок Прокіп не любив, та все-таки був причетний до них, як «відомий шляхтич Мечислав Кульчинський». Він поширює чутки серед знайомої подільської шляхти, що йде до війська бунтівного генерала, який не хотів втрати незалежности Речі Посполитої. Сам же перетинає кордон і вирішує перечекати непевний час там — у Німеччині і Трансільванії. Він хотів було в якийсь момент забрати Пелагею із собою, не будучи певним за її долю у цьому сум’ятті. Але коли приїхав до Лісогощі, то дізнався, що граф уже у війську Костюшка, а молода графиня, з якою той щойно одружився, поїхала до князів Радзивіллів. Серед прислуги, яку вона забрала з собою, була і юна Пелагея. Поткнувшись було до містечка Чорторийська, яке на той час належало Радзивіллам, Прокіп довідався, що містечко уже зайняли російські війська. Він не став ризикувати і, відклавши побачення з дочкою до кращих часів, вирушив у небезпечну подорож за кордон. Вони побачилися після його повернення звідти, аж 1799 року. Перед тим, як підійти близько до Лісогощі, Прокіп навів необхідні довідки. Через свою людину, яка побувала у маєтку під виглядом дрібного мандрівного торгівця, вивідав, що Пелагея вже встигла побувати замужем, що чоловік її потонув у річці, що тепер вона — нянька маленької графської доньки, яка дуже до неї прив’язалася, отож про купівлю не могло бути й мови. Отак просто няньку доньки навіть за великі гроші не продали б. При викраденні розслідування було б обов’язково проведене, і не відомо, чим би воно закінчилося. Так, він міг силою привезти її до своєї садиби, але ж не знав, як його донька поставиться до батька, який викрав її, тим паче, коли дізнається, хто він насправді. Він аж здригнувся і затулив обличчя руками, коли уявив, що йому доведеться вбивати рідну дочку. До того ж не був певен, що якийсь там зануда-жандарм із нової російської адміністрації, котрому доручать розслідування про зникнення няньки графа, не почне розкопувати її родовід.
Та після кількох місяців вагань Прокіп Марушко, який завжди обмірковував свої операції до найменших дрібниць, зважується піти на найбільший у своєму житті ризик. Він таки приїжджає на берег С тиру і кілька днів чергує у лісі, неподалік від маєтку Войцицьких. Він посилає свою людину у розвідку, та сповіщає, що служниці з маєтку люблять ходити в ліс по ягоди. Дочка, наче магніт, притягує його. Він чекає. І нарешті дочікується того моменту, коли Пелагея ще з однією служницею йдуть збирати суниці для маленької графської доньки. Він уважно стежить за ними і дочікується тої миті, коли подруги розходяться. Тоді його спільник нападає на подругу Пелагеї і прикладає їй до обличчя шматину, перед тим змочену спеціально виготовленим розчином, — на якийсь час присипляє. Ось тут Прокіп уперше в житті і виникає перед дочкою, досить наляканою такою зустріччю.