— Дивіться-но, паночку, — обірвав його думки Петрусь.
Впоперек дороги щось лежало. Під’їхавши ближче, вони побачили довгу, не дуже товсту березу. Слєпньов вийшов з карети, підійшов до дерева. Береза була свіжозрубаною. Він спохмурнів. Ліс наповнювала сторожка тиша. Тривожно озирався його єдиний вірний слуга. Скільки їх, таких дерев, ще буде на його шляху? Та відступати не можна, треба їхати, цю березу легко прибрати. Але як же явно, зовсім поряд він відчуває своїм нутром запах звіра, на якого полює. Чи який полює вже на нього.
ЧАСТИНА ДРУГА
Подвійна гра
VI. Коханець пані Гелени
1
Прокопові з його непокірним характером довелося нелегко в панських покоях, надто ж тоді, коли на зміну старому панові прийшов його син — примхливий і дурнуватий панок. Водночас Прокіп був кмітливим, навчився добре правити кіньми і зумів подружитися з начальником поміщицької охорони Вітиком. Той навчив підлітка стріляти з пістоля і не раз казав, що з нього вийде добрий гайдук. Можливо, з часом Прокіп справді став би гайдуком, а потім і їхнім начальником, але, коли йому виповнилося сімнадцять, сталася подія, яка круто змінила його долю.
У гості до молодого Кшиштофа Моджиєвського приїхала його далека родичка — пані Гелена Зайончковська. Це була вродлива шляхтянка, яка рік тому овдовіла. Про смерть її чоловіка ходили різні чутки, казали навіть, що він повісився за наказом своєї свавільної пані, яку безтямно кохав. Та хоч би там що, пані Гелена недовго й побивалася і так само, як і при живому чоловікові, жила доволі незалежно. У неї частенько гостювали шляхтичі зі всієї округи.
Під час тижневого перебування у далекого родича вона й накинула оком на молодого, на диво вродливого слугу-козачка. Треба сказати, що до того часу Прокіп виріс у стрункого, міцного, широкого в плечах парубка, котрому на вигляд можна було дати і не сімнадцять, а цілих двадцять років. Не одна дівчина з числа прислуги та тих, що мешкали в селі, сором’язливо опускала очі, зустрічаючись зі швидким поглядом його світло-сірих, ледь голубуватих очей, і крадькома задивлялася на красивий розліт його чорних брів, налиті руки та плечі. Звернула увагу на хлопця і шляхетна гостя. І вже наступного дня козачка віддали їй як прислугу. Вона дивилася на нього так, як не дивилася і на самого пана Кшиштофа. Перше, що пані доручила Прокопові, — стягнути з її струнких ніг високі червоні чобітки. Прокіп старався, покірно схиливши голову, та так, напевне, лагідно і вміло, що удостоївся доторку шляхетних пальчиків до юначої щоки, яка враз почервоніла. Лежачи в ліжку, пані Гелена несподівано покликала козачка і звеліла принести їй води. Коли він зайшов з квартою в руках, вона ніби ненароком відкинула ковдру, і високі красиві груди майнули перед очима слуги, який швидко відвів свій погляд. Задоволена пані Гелена стиха засміялася.
Вже на третій день пані Гелена попросила господаря маєтку продати їй такого кмітливого козачка.
— Але ж і мені він потрібен, — трохи примхливо, з ноткою ревнощів сказав Кшиштоф Моджиєвський.
— Ах, пане Кшисю, я можу вам добре заплатити, — завуркотіла пані Гелена.
— Такий козачок коштуватиме чимало, проше пані, — сказав пан Кшиштоф, — з нього може вийти гарний гайдук.
Пані Гелена знову тихенько засміялася. У відповідь на своє бурчання він міг лицезріти звабливі груди вельможної красуні, яка немов ненароком схилилася над ним.
— Заради пана я готова заплатити і найвищу ціну, — сказала вона так само тихо і сором’язливо опустила очі.
Найвищу ціну вона справно сплатила найближчої ночі в покоях, відведених уродзоній гості. А ще за два дні в її почті від’їжджав і новий слуга, куплений за доволі символічну ціну вже в злотих. Прокіп не встиг навіть попрощатися з бабусею, лише озирнувся на рідне село, коли карета, у яку він сів за велінням пані Гелени, виїжджала з Хомутівки.