2
Розв’язка настала пізнього осіннього вечора. Прокіп повернувся з іншого села, яке належало Зайончковській, де перевіряв будівництво нової конюшні. Він, звісно, найперше з’явився перед ясні очі своєї пані, яка тут-таки розіграла невеличку сцену. Пославшись на головний біль, який несподівано з’явився під впливом рвучкого вітру та не по-осінньому яскравого сонця, вона заявила, що хотіла б сьогодні раніше заснути: вибач, Прокопчику, вибач. Коли ж, поцілувавши її, коханець-слуга вийшов, вона тихенько підвелася, швидко одяглася й обережно, наче злодійка, пробралася до свого саду. Син формального управителя маєтку, котрий із піднесенням на небувалу висоту Прокопа втрачав надію отримати посаду управителя після свого батька, вже натякав на зв’язок вискочки-слуги з дочкою садівника. І одна зі служниць ніби ненароком якось повідала про це, лукаво усміхаючись. Цю єхидну усмішечку пані Гелена запам’ятала… Під слушним приводом, за якусь провину, дівку через кілька днів за наказом пані висікли так, що вона ще довго не могла ні сісти, ні лежати на спині. У ті ж дні вона, саме вона мусила прислуговувати пані, взуваючи її, миючи перед сном ноги. І з того ж таки дня пані Гелена розпочала своє власне стеження.
І ось після заходу сонця вона побачила те, чого бажала й боялася водночас. Прокіп обережно постукав у віконце хатинки садівника, яка примостилася на краю саду. Незабаром у дверях з’явився дівочий силует. Зашурхотіло листя під їхніми ногами, і в пані ледве не підкосилися ноги. Прокіп, її Прокопчик, цей підлий хам, раб, котрого вона, о Боже милосердний, хотіла ще зробити своїм законним чоловіком, справжнім господарем маєтку, він цілував іншу, таку ж підлу хамку, а потім обняв її і щось ніжно зашепотів. Світло з вікна впало на їхні обличчя, і пані Гелена, о Єзусе, побачила, які це щасливі обличчя!
Цього вечора вона не стала принижувати себе з’явою перед їхні хамські очі. Хитаючись, наче п’яна, пішла до палацу, щоб лягти на своє холодне ложе. Але наступного ранку, коли зрадник-коханець заявився і поцікавився її здоров’ям (яка підлість, підступність і нахабство!), пані Гелена без зайвих слів вліпила йому дзвінкого ляпаса.
— За що? — спитав Прокіп, витираючи кров із розбитої губи, куди пані Гелена ударила ребром долоні.
— За вчорашнє, підлий рабе, — сказала пані Гелена і, вдаривши його ще раз, мовчки, недбалим жестом руки показала на двері.
Якби Прокіп упав на коліна або й почав брехати про кохання до неї, події, можливо, розвивалися б інакше. Але він також мовчки вийшов, навіть не оглянувся.
Крадькома виплакавшись, розгнівана пані викликала Яринку і наказала дивитися їй у вічі. Вона прямо запитала, чи любить та Прокопа. Бідна дівчина щиросердно зізналася у своїх почуттях, почервоніла, але й не опустила очей — зазначила про себе пані Гелена. Не в силі стримати себе, пані Гелена покликала лакея, і, коли той з’явився, звеліла висікти Яринку під тим приводом, що мовбито вона вчора не досить старанно вигребла листя в саду. Цей наказ, як і всі інші, був безумовно виконаний. Яринка під ударами різки лише мовчки ковтала сльози, розуміючи, що страждає за своє кохання, й уявляючи, що те ж саме зроблять з її коханим. Після екзекуції пані знову покликала нещасну суперницю-простолюдинку до себе.
— Ти розумієш, за що покарана? — спитала вона.
— Так, вельможна пані, — прошепотіла дівчина.