До вечора зібралися всі учасники товариства, окрім барона фон Клонфельна. Слєпньов знав барона. Той приїхав до Польщі із прирейнського князівства і за своєю натурою належав до тих людей, яких можна назвати добродушними авантюристами. Походив він зі збіднілого німецько-рицарського роду і свого часу вирішив спробувати щастя на службі у польського короля. Його прийняли, позаяк він знався на артилерійській справі, до того ж мав за плечима участь у двох міжусобних і одній великій європейській війні — Семилітній, коли він ще тільки-тільки, як любив казати, відростив бороду… Мав барон на своєму рахунку і мандрівку за океан, де брав участь у війні американських колоній за незалежність разом із групою волелюбних поляків під керівництвом того ж Костюшка. Але після повернення під прапори Костюшка не став. І не лише тому, що отримав за океаном бойове поранення у ребро та ще повернувся без правого ока. На початку дев’яностих, перед другим поділом Польщі, барон Готфрид фон Клонфельн побував, як він стверджував, у пазурах грабіжника в помаранчевій масці. Про це в середовищі волинської шляхти ходили різні чутки, часом доволі фантастичні. Дві версії перебування барона в незвичайному полоні довелося під час своїх мандрівок почути і Василеві Слєпньову.
За однією з цих версій, барон мав при собі якийсь небувалої краси смарагд, який дістався його роду ледь не в епоху легендарних Нібелунгів. Мовбито один із германських воїнів забрав його у римського полководця Веттерна, взявши того в полон під час наскоку на Галлію. Так і передавався цей смарагд із покоління в покоління, і продавати його суворо заборонялося, бо існував переказ, що той, хто його продасть, буде останнім із славного роду баронів фон Клонфельнів. Тому, навіть доволі збіднівши, Клонфельн не наважувався розлучитися з легендарним смарагдом. І ось саме про цей смарагд почув і «помаранчевий розбійник», а почувши, з’явився темної осінньої ночі (інші казали — зимової) і зажадав, щоб барон віддав свій скарб. Позаяк фон Клонфельн відмовився, його катували і тоді ж ніби вибили око. Але він нізащо, навіть під страхом смерті і спалення садиби, яку купив після подорожі до Америки, не бажав показати, де ж схований такий дорогий для нього камінь. Тоді барона зв’язали, зав’язали очі і повезли у лігвище звіра, де і протримали цілих півроку в сирому підземеллі на воді і хлібі. І начебто не витримавши, та ще під загрозою, що йому виколють або, ще гірше, випалять друге око, бранець нарешті сказав, де сховав смарагд, взявши слово, що його неодмінно залишать живим. Розбійник у помаранчевій масці слова дотримав, але після того, як його привезли назад, барон замкнувся у своєму невеличкому маєтку в сорока верстах на південь від Луцька. Тому й не пішов до Костюшка, бо почав боятися смерти, панічно боятися, нібито й на коня не сідав і нікуди, навіть до найближчих сусідів, не виїжджав.
Проте існувала й інша версія. Згідно з нею, справа була не в смарагді. Барон захотів викликати на прю самого чоловіка у масці і на якомусь банкеті сказав, що він запрошує «помаранчевого негідника», якщо той не боягуз, на поєдинок у темній кімнаті, де дуелянти стріляли із зав’язаними очима, орієнтуючись лише на звук. І пообіцяв, якщо тільки його суперник лишиться живий, віддати йому не лише смарагд, а й дещо істотніше, що він привіз з Америки.
Незабаром після тієї похвальби і з’явився чоловік у яскравій масці, також чи то осінньої, чи то зимової ночі. І начебто стрілялися вони в темній кімнаті, як захотів барон. І фон Клонфельн тричі вистрілив і не влучив. Чи й справді володів його страшний гість надприродною силою, чи то зрадило барона його вміння і здригнулася рука, але залишився його гість-суперник живим. Барон також слова дотримав, віддав смарагд, яким дорожив, а на додачу і той таємничий, іще цінніший предмет — маску, яку привіз із-за океану. Це була барвиста індіянська маска. За словами барона, вона належала вождеві індіянського племені і мала чудодійну силу: робила того, хто її одягне, невразливим для кулі і шаблі. Чоловік у помаранчевій масці дарунок прийняв, та, видно, про щось здогадався і звелів одягти її спочатку самому барону. Тут барона Готфрида вперше і зрадила мужність, він зізнався, що маска просякнута отрутою, під впливом якої той, хто одягне її, спочатку згасає на очах, а потім божеволіє.