— Спасибі, що ти мені подарував чудовий спосіб позбуватися ворогів, — нібито засміявся розбійник. — На знак подяки запрошую тебе в гості.
І барона відвезли в таємничий замок у горах, де протримали замалим не рік. Його годували, запрошували до столу на всіляких застіллях, а ночами водили у підземелля, де на його очах нещасним в’язням розбійницького замку натягали його маску, і вони поступово в’яли та божеволіли. Після цих мук його привезли додому, але барон так по-справжньому і не прийшов до тями. Всього лякався, бачив страшні сни і цурався людей. Та все-таки на пропозицію Войчини відповів згодою і ввійшов до товариства «Земста».
Цю другу версію Слєпньов почув за передсвятковою вечерею. Зацікавила вона його головно не тому, що нібито виходила з вуст самого барона, а тому, що вказувала на можливе місце переховування грабіжників, десь у замку в Карпатських горах.
2
Барона він побачив наступного дня, вже після служби в місцевому костелі, де Слєпньов був разом з усіма і вдавав ревного католика, просячи Господа простити йому цей гріх. Він боявся, що, відкривши свою справжню віру, він відштовхне від себе нових товаришів, а можливо, і соратників із реалізації нового плану, який почав визрівати у нього в голові. Того ж дня він повинен був присягнути, скріпити клятву спільною кров’ю і стати повноправним месником. А згідно зі статутом таємного товариства, це можливо було лише в присутності всіх членів товариства, тому й чекали приїзду барона.
Готфрид фон Клонфельн з’явився на порозі зали стрімко і досить шумливо. Це був трохи вищий середнього росту, худорлявий жвавий дідок, а не похмурий відлюдько, як можна було чекати. Він жвавенько привітався, сказав кожному кілька жартівливих слів.
— Це новий кандидат у члени нашого товариства, — представив господар Слєпньова.
— Веслав Слєпньовський, — кивнув той.
— Як ви сказали? — перепитав барон.
— Веслав Слєпньовський.
Фон Клонфельн раптом зблід, відступив крок назад і подивився на Слєпньова поглядом єдиного ока, яке, здавалося, здатне пробурити його наскрізь. Це око поволі наповнювалося люттю, було враження, що воно ось-ось запалахкотить полум’ям.
— Звідки ви, пане?! — вигукнув він. — Сподіваюся, ви високородний? З яких місць? Відповідайте!
Слєпньов відповів. Обличчя барона ще більше насупилося, його спотворила гримаса болю і люті водночас.
— Це він, — закричав барон, ткнув у Слєпньова вказівним пальцем. — Тримайте його негайно! Всі до зброї! Зараз сюди ввірвуться його бандити!
— Але хто це, пане Готфрид? — спитав Реймонт. — Кого ви маєте на увазі?
— Це той, кого ми шукаємо, — сказав барон і сам кинувся до Слєпньова.
Двоє з присутніх вже схопили Слєпньова, який і не думав опиратися, за руки.
— Ви хочете сказати, ваша милосте, що це?.. — Здіслав Войчина зблід.
— Саме так — чоловік у помаранчевій масці, — сказав барон. — Я впізнав його голос.
Слєпньову захотілось би розреготатися, якби його становище не було таким критичним — люди в залі, котрі називали себе месниками, як видно, повірили барону і насправді горіли ненавистю до вже нібито псевдо-Слєпньовського. Але перед тим, як пред’явити рятівні документи, Слєпньов спробував прояснити ситуацію.
— Послухайте, пане бароне, — сказав він якомога спокійніше. — Адже голос людини в помаранчевій масці чули не тільки ви.
— Я чув його справжній голос, — відповів барон. — Не знаю як, але під час пограбувань вам вдається спотворювати голос… Але я чув справжній.
«Ось воно, те, чого мені так довго бракувало», — встиг подумати Слєпньов до того, як скулився від справжніх штурханів.
— Панове, — почав він. — Я так само міг би звинуватити барона…
— Але ви не були у нього в полоні, а барон був, — сказав шляхтич Вінцент Порада.
Слєпньов вагався, зізнаватися чи ні, хто він насправді. Йому здалося, що підлий злочинець і в цьому товаристві вже має свого агента. Він подумав, — а чи не є таким агентом сам барон фон Клонфельн? Адже якщо якимось чином чоловік у помаранчевій масці зумів завербувати Антона Клубишка, то чому б йому не зробити своїм таємним слугою барона, тим більше, що його так страшно катували у підземеллі?
«Добре, що ми хоч не почали пити», — подумав Слєпньов.