Чекати довелося близько півгодини. На землю опустилися перші сутінки. Ще трохи — і зовсім стемніє. Та ось вони почули легке погуркування і за ним ледь чутні шелестливі кроки. Чоловік у помаранчевій масці їхав у другій парі. Маска яскравою плямою світилася в лісових сутінках. «Щось не так», — встиг подумати Слєпньов, скоряючись виробленому роками інстинкту. Але роздумувати було вже пізно, і він змахнув лівою рукою.
Ліс розітнула звучна луна пострілів. П’ятеро стріляли кожен із двох пістолів одночасно. Шостий — з двозарядного мушкета. Стріляли прицільно. Один кінь упав одразу, потягнувши за собою вершника. Другий вершник схопився за руку й отримав ще одну кулю в плече. Лише один із четвірки встиг вистрілити. Двоє спробували пришпорити коней. Але зумів помчати тільки один. Результатом засідки було — один убитий, другий покінчив із собою, вистріливши у голову, ще одного вдалося захопити пораненим.
Василь Слєпньов підійшов до чоловіка, який лежав посеред дороги, і поволі зняв із нього маску. Він ледь приховав розчароване зітхання. Людина в масці не була Мечиславом Кульчинським. Слєпньов не стримався і грубо вилаявся. Бо лиш тепер згадав, що саме його насторожило в той момент, коли він побачив вершників на дорозі. Їх було четверо, а не п’ятеро, як доповів підлеглий, який грав роль монаха. Але чи був п’ятим саме Кульчинський? А якщо був, то куди він подівся?
4
Пораненого розбійника доставили в Житомир. Це був міцний чоловік років тридцяти п’яти — сорока, який дивився важко і похмуро, мовби відштовхуючи цим недобрим поглядом від себе весь світ. Він уперто мовчав, не відмовлявся відповідати на запитання, а просто мовчав, ніби знаходився дуже і дуже далеко від цих казенних стін, від людей, які його мучили.
— Будь-яке катування застосувати до підлого хама, — хрипко наказав Рибалко, і цей наказ його люди виконали сповна.
Полоненого брали на дибу, заливали в рот і ніздрі солону воду, дробили кістки і припалювали рани. На четвертий день тортур він не витримав і заговорив. Ось майже дослівний протокол його допиту, який зберігся в особливому архіві таємної імператорської канцелярії, який пізніше перейшов в архів горезвісного третього відділення:
«— Як тебе звати? Ім’я і прізвище?
— Спитайте про щось інше. Я вже й сам не пам’ятаю.
— Скільки вас було при нападі на дочку князя Слуцького?
— П’ятеро.
— Хто був п’ятим?
— Наш отаман.
— Яке його ім’я?
— Людина в помаранчевій масці.
— Яке його справжнє ім’я?
— Справжнє? Не знаю.
— Яке справжнє?
— У вашому світі його називали „пан Мечислав“.
— Мечислав Кульчинський?
— Можливо.
— Мечислав Кульчинський?
— Так.
— Де він зараз?
— Не знаю.
— Чому він вас покинув?
— Не знаю.
— Що він сказав при цьому?
— Майже нічого… Коли з’явився цей князь, вони вдвох відійшли і про щось поговорили збоку. Князь щось передав отаману, і отаман йому передав якийсь пакет.
— Який пакет?
— Щось схоже на шкіряний мішечок.
— Що було далі?
— Князь із дочкою пішли.
— Далі?
— Тоді отаман сказав, що він поїде в інший бік, звелів одягти маску Романові, а всім нам — їхати дорогою, якою приїхали.
— Хто такий Роман? Він був другою особою після Кульчинського? Після отамана? Його заступником?
— Ні, він був, як усі.
— Він повинен був їхати в масці весь час?
— Ні. До кінця лісу.
— Чому один із вас повинен був їхати у масці?
— Не знаю. Отаман не сказав. Ми ніколи не питали, чому треба робити саме так, а не інакше.
— Куди ви повинні були приїхати?
— До маєтку нашого пана.
— Мечислава Кульчинського?
— Так.
— Як давно ти в цій банді?
— У нас не банда.
— А що?
— Питайте про щось інше.
— То скільки часу ти у Кульчинського?
— Десять років.
— Скільки тобі років?
— Тридцять вісім.
— У тебе є сім’я?
— Ні.
— Ким ти числишся на службі у пана Мечислава?
— Ніким.
— Ніким?
— Конюхом. Або гайдуком, якщо вам так хочеться».
На цьому протокол допиту обривається, хоча складається враження, що це лише тільки його частина, не закінчена і ніким не підписана.
— То що далі робити? — спитав Василь Слєпньов свого начальника після останнього допиту.
— А ось що, — сказав Рибалко і пильно подивився на свого підлеглого. — Нам не можна гайнувати жодної години. Ти зараз, голубчику, візьмеш команду, ми тобі додамо ще ескадрон гусар і взвод спеціальних стрільців-мушкетерів, поїдете в те його село, здається, Баришківці?