А де ж аналіз робіт Амміана, Пріска, Йордана та інших тогочасних письменників?, — запитає читач, їм це не потрібно. Для них це настільки маловажливі джерела, що вони їх ігнорують, їхня "наукова дискусія" нагадала мені "дискусії" середньовічних богословів відносно того, мають ангели крила, чи не мають. Можливо саме тому на роботу Іностранцева мало посилань у пізнішій літературі.
Трішки, між іншим, згадується і версія про слов'янське походження гунів, але вона відхиляється на тій підставі, що такого не може бути, бо такого не може бути ніколи. Втім, треба визнати, що прихильники слов'янського походження гунів не змогли критично і грунтовно проаналізувати твори вищезгаданих письменників.
З часу виходу роботи Іностранцева пройшло 80 років. Чи з'явилися додаткові аргументи на користь концепції азійського походження гунів?—Жодного, більше того, у її прихильників почали виникати запитання, пов'язані з підсвідомими сумнівами. А от на користь їхнього слов'янського походження з'явився додатковий археологічний, лінгвістичний та історичний матеріал. Але про це вже у відповідних книгах та розділах.
З дослідників, що послідовно відстоювали концепцію слов'янського походження гунів в кінці XIX ст., найсерйознішим був історик-москвин Д.Й.Иловайский. Його думки з цього питання надруковані в роботах: "Вопрос о народности Руссов, Болгар й Гуннов" (Журн.Мин.Нар.Просв., 1881, май); "Пересмотр вопроса о Гуннах" (Русская Старина, 1882, февраль); "Разыскания о начале Руси" (Москва, 1882); "Поборники норманизма й туранизма" (Русск. Стар., 1882, декабрь); "Дополнительная полемика по вопросам варяго-русскому й болгаро-гунскому", 1896; "Вторая дополнительная полемика", 1902 (там же вказівки на полемічну літературу — головне місце в ній займає критика В.Г.Васильевского на теорії Іловайського). "О мнимом славянстве Гуннов, Болгар й Роксолан"; "Еще раз о мнимом славянстве Гуннов").
Роботи Д.Іловайського я не читав, в значній мірі тому, щоб його думки не тиснули на мене, і щоб я не використовував його докази. Якщо наші аргументи в питанні походження гунів десь співпадають — дуже добре. Якщо ж я знайшов інші, в чому не сумніваюсь, — ще краще.
Але як бути читачеві, який хотів би ознайомитись з доказами Д.Іловайського? Адже на сьогоднішній день його роботи можна знайти лише в центральних книгозбірнях, що становить великі незручности не лише для сільських, але й переважної більшости міських читачів?
Якщо я матиму можливість закінчити третю книгу, то докази Д.Іловайського наведу неодмінно. Якщо ж ні, то нехай це зроблять інші дослідники.
Амміан Марцелін та його
"Римська історія"
Амміан Марцелін народився в Антіохії, що знаходилась на східному узбережжі Середземного моря. За походженням грек, за віросповіданням язичник. Дати його народження точно не знаємо, але за побічними джерелами можна установити, що він з'явився на світ на самому початку 30-х років IV століття. Його біографію можна частково відновити на основі його власної літературно-історичної праці "Римська історія". Був знатного роду, бо службу в армії розпочав в офіцерському званні. В армію пішов добровільно, очевидно, зваблений допитливістю і як шукач пригод. В 353 році Амміан знаходиться в оточенні керівника кіноти римлян Урзиціна, супроводжуючи його в різних поїздках у справі зміцнення та збереження Римської імперії. В 359 році бачимо його в місті Аміді, що в Месопотамії, на березі річки Тигр, де він стає свідком облоги та загибелі цього міста, а сам завдяки щасливому випадку тікає звідти. В 363 році Амміан бере участь в персидському поході імператора Юліана, а після його загибелі — у ганебному відступі римської армії.
Схоже, що після повернення з Персії виходить у відставку і деякий час живе в Антіохії. Очевидно, потім вирушає в мандри по різних країнах, де поповнює свої знання з географії та історії. У 80-ті роки IV століття прибуває до Риму і залишається там назавжди. Це місто приваблювало його з різних причин — і як остання "опора" язичництва, і як місто, де йому не треба було думати про засоби на прожиття, бо всіх мешканців столиці держава забезпечувала безкоштовним харчуванням. В Римі ж він написав свою "Історію", яка була закінчена біля 390 року. Рік його смерти невідомий.
Амміан був непересічною особою. Будучи представником знатного грецького роду, він не побажав йти за велінням часу й насолоджуватись спокійним життям, як це робила більшість людей його кола, а добровільно обрав долю простого вояка. Він був глибоко освіченим і начитаним, досконало вивчив латинь, яка на Сході була мало поширеною серед цивільного населення. В питаннях віри був дуже терпимим, немов би на противагу християнам, що на очах у нього виясняли правдивість тих чи інших положень церковної догматики у вуличних бійках.