Щоб розібратися в якомусь явищі, вчений аналізує факти, робить висновки і лише потім створює концепцію явища чи розвитку подій. Його робота дуже схожа на роботу детектива або слідчого. Вчені-гунологи, що дотримуються точки зору азійсько-кочового походження гунів (інколи далі я буду називати їх "гунологи-азіати"), спочатку створили концепцію, а потім підганяють під неї факти. Якщо факти суперечать їхній "концепції1, а таких дуже багато, їх ігнорують, оголошують вигаданими або перекручують. Погодьтеся, такий підхід має мало спільного з наукою.
Амміан Марцелін знаходився на відстані 2,5 тис. км. від подій, ніколи не бачив гунів і при їх описі користувався чутками. Йордан описував події (швидше, компілював з інших робіт) через 100-150 років після того, як вони відбулися, до того ж, будучи римським патріотом і готським націоналістом, писав упереджено, що відзначають всі коментатори його твору. Пріск Панійський ходив з посольством до гунів, розмовляв та бенкетував із самим Аттилом, бачив і описав побут, звичаї, інший уклад життя гунів, їв з ними з одного котла, знаходився з ними під одним дахом, говорив з ними їхньою мовою. Здавалось би, що саме робота Пріска має бути головною при характеристиці гунів та розгляду подій того часу, а інші повинні піддаватися найкритичнішому аналізу і зіставлятися зі свідченнями Пріска. Та от дивина. Пріска згадують нехотя, вряди-годи, не саме головне, часто перекручують і перебріхують, щоб подати у бажаному для "хуннологів" вигляді, а Йордана та Амміана цитують часто, при нагоді або й без неї, особливо ті місця, де гуни зображаються потворними та дикими, що знаходиться у прямому протиріччі з описом Пріска. Так, звичайнісінька красива огорожа, що природньо оточувала палац Аттила, в Йордана вже перетворена на дерев'яні стіни міста, чим скористалася С.Плетньова ("От кочевий к городам"), щоб співставити його із замками донських та донецьких кочівників-феодалів. Пріск не писав про культуру, але з його роботи буквально випирає висока культура та вибагливі естетичні смаки у побуті гунів.
Отже, щоб розібратися в "гунській" історії не за підсказками чужинців, а .власним розумом, я й розпочав цю роботу. Вона полягає в тому, щоб зрозуміти ті далекі події, виходячи з аналізу повідомлень тогочасних авторів. Перше, з чим я зіткнувся — переклади давньогрецьких та римських письменників українською мовою на "гунську" тему начисто відсутні, та й московською мовою у нас вони в дуже обмеженій кількости, так що широкому загалу читачів фактично недоступні. З різних причин на українську мову я можу перекладати лише з московської. Мій приятель з Київського університету ім.Т.Шевченка Віталій Радчук, що допоміг мені отримати копію роботи Пріска в перекладі Г.Дестуніса, за що я йому щиро вдячний, сказав, що українською мовою треба перекладати з оригіналу, а не'з перекладу на іншу мову, лише в цьому випадку він буде вважатися науковим. Та ось перед! мною два переклади Пріска на московську мову: Г.Дестуніса та В.Латишева. Вони різняться між собою. Який з них науковіший? Працюючи з обома текстами, до речі, кожен з них не є повним, я знаходив розбіжности. Так, напр., Дестуніс перекладає, що єпіскоп Марга пограбував царські комори, а Латишев — гробниці. Натрапляючи на такі розбіжности, я вибирав той переклад, що більше відповідає смислу, попереднім та наступним подіям. До речі, перекладаючи на московську мову з грецької, обидва звірялися з іншими перекладами, зокрема, на латинь, німецьку та французьку мови. Врешті, я не претендую на науковість перекладу. Моєю метою є:
а) ознайомити широкі кола українських читачів, що цікавиться цією проблемою, з творами давніх авторів про події, які відбувалися на теренах Руси-України в ті часи;
б) проаналізувати та прокоментувати ці події та повідомлення. Що ж стосується наукового перекладу українською мовою як Пріска, так й інших тогочасних письменників, то питання залишається відкритим.
Навіть цікаво було б порівняти переклад з оригіналу з тим, що пропоную я, й подивитися, як розбіжности в перекладах, що неодмінно будуть, впливають на уявлення про перебіг подій.
Робота буде складатися з кількох розділів, які я назву книгами, бо вони між собою слабко пов'язані, так що кожна може розглядатися незалежно від іншої. В кожній книзі буде даватися український переклад творів авторів тієї доби та коментар до них, але не всіх розділів, а лише тих, що стосуються гунів. Таким чином, кожен читач матиме можливість звірити коментар з оригіналом і навіть дати власну трактовку подіям.